Не зважаючи на перенесення, яке виникло з приводу карантину, грузинські гастролі у Київі все ж таки відбулися. 24– 25 грудня у приміщенні Київського академічного Молодого театру було показано дві вистави Вільного театру Грузії ( худ.кер.- Автанділ Варсімашвілі): «Брати» Дж.Тесторі, Л.Вісконті, «Кавказьке крейдяне коло» Б.Брехта.
Більше уваги хочеться приділити другій виставі. Дуже цікаво спостерігати саме за грузинською версією цієї п’єси. Якщо Брехт описував умовну ситуацію далекої від нього Грузії, то сучасні грузини знаходять у творі відбитки справжньої військової ситуації, яка відбувалася під час війни з Росією. Усі «умовні військові Брехта» вдягнуті у конкретних військовий одяг кольору хакі, це теж прямий натяк на конкретний час. У руках військових окрім ножів ще й сучасні автомати.
Тому тема п’єси для грузинів теж не лише ситуація, а прямий натяк на політичну проблему суспільства. Не дивним у виставі є сценографічне вирішення художника Міріан Швелідзе. По периметру сцени вибудована залізна конструкція, залізні шматки якої рухаються, створюючи собою різні комбінації: то це просто будинок з маленькими вікнами, або це просто якісь інші військові приміщення. За допомогою їх рухів показується умовний потяг, який підкреслюється звуком, що символізує дорогу, втечу мирних жителів від «законної влади». Задник, який знаходиться за третім прошарком цих залізних шматків-дверей, - це ікона святої Богородиці: їй моляться, і саме вона зупиняє Груше(Марішу Кітіа), коли та хоче покинути дитину. Груше – Кітіа декілька раз б’ється головою в ікону, і лише після докорів сумління забирає малого Міхаїла з собою. На авансцені знаходиться «отвір», що нагадує собою потойбічний світ. Коли вбивають Георгія Абашвілі (Аполон Кублашвілі), то після катувань, його просто нахабно пхають у цей «отвір», а коли він сперечається, то Єфрейтор(Каха Макіашвілі) з допомогою Солдата (Мамука Мумладзе) стає йому на плечі, і не витримуючи такого тягаря Георгій зникає у ямі. Ось так нова влада знищує стару. Потім з цієї ями витягають купу черепів вбитих представників старої влади. Цікавим візуальним чинником є коло, в якому Груше разом з дитиною страшно котиться по сцені – символ тяжкого перебігу подій, до яких призводить нищівне відношення влади до свого народу. А котять коло саме представники цієї влади. Колесо долі, яке приносить Груше багато випробувань. На суді знамените кавказьке коло не прокреслюється крейдою, а просто висвічується променем світла. Аздак-суддя (Ніко Гомелуарі) – це відлюдник, який дурить багатих, бігає у подертих джинсах. І після суду над Груше, він полишає справу судді, надягає на себе просту солом`яну шляпу і махає рукою глядачевій залі, в цей час підсвічується облік Богородиці та його обличчя, виникає композиція картини Ніко Пірасані «Рибак у червоній сорочці». Таким чином театр віддає честь великому художнику Грузії, і підкреслює значення таких людей як Аздак, який зміг допомагати бідним.
У виставі не збережена система зонгів Брехта, замість них просто звучать тексти в записі, які розповідають про подальшу ситуацію, але елементи «відсторонення» присутні. Актори зберігають степінь умовності, іноді нагадують собою ляльок, яких спочатку вивезли на сцену, потім ввімкнули, і лише тоді вони почали грати. Але в грі відбувається переплетіння умовності з психологічними сплесками, особливо яскраво це виражено в любовних сценах Груше – Кітіа та Симона – Курасбедіані, або в сценах Груше з дитиною.
Музичним оформленням слугують композиції Яна Тірсена та Г.Бреговича. на композицію Тірсена Aquai навіть накладається грузинський ритм барабанів, що дуже влучно поєднується з колоритом дії.
Темпераментність акторської гри, віддача себе, хороша режисура та цікава сценографія – ось чим вразили грузини. Не зважаючи на те, що вистава була задовга для українського глядача, хотілося ще продовження. Аплодисменти лунали довго. Отже чекаємо на наступні гастролі цікавого Вільного театру Грузії.
Комментариев нет:
Отправить комментарий