Під кінець 19 століття у культурному житті Європи відбувалися рушійні зміни – від натуралізму до символізму, від реалізму до побутових драм. Все це поєднувалося та вело між собою суперечки, призводило до нового пошуку святого мистецтва. У Франції поруч з «Вільним театром» Антуана Арто, де прославлялася драматургія Е. Золя, працювали театри – студії, в яких успішно відбувалися постановки символістів. У Німеччині зароджується перший режисерський театр – театр герцога Георга 2, отримавший назву – Мейнінгенський, який теж віддав дань натуралізму. У Росії в цей час успішно розквітає мистецтво Островського, і звичайно, Чехова, який відкриває світові разом зі Станіславським і Немировичем-Данченко театральну глибу – МХТ. Звичайно, не можна не назвати Ібсена, який розробив новий вид аналітичної драми та психологічного, і одночасно символічного театру. А на Україні в цей час відбувається остаточне встановлення національного театру і завершальний етап театру корифеїв.
Марко Лукич Кропивницький (1840-1910). В українську історію він ввійшов, як митець багатогранної творчості. Найголовнішою справою для себе визначав діяльність актора, але це не заважало йому бути і композитором, і хоровим диригентом, і співаком, і інструменталістом-виконавцем (грав на скрипці, гітарі, фісгармонії) , і режисером, і антрепренером, і письменником – драматургом. Кропивницький був одним із зачинателів українського професійного театру. Недарма про нього сказано : «батько українського театру». Доводилося зазнавати різних труднощів. Але найбільшою з них була заборона української мови у театральних виставах. Це призводило до того, що й писати потрібно було російською. Але творці, щоб врятувати положення театру, все ж таки писали п’єси українською, створюючи національний репертуар. Ще одною з проблем була обмеженість у виборі сюжету, дозволялося писати лише про життя селян, і краще було писати комедії, в яких не було б звинувачень влади, тобто нічого серйозного на суд не виносилося. Зараз часто українська класика сприймається одноманітною за тематикою у порівнянні зі світовою класикою, але якраз не потрібно забувати про всі ці незручності, які стримували потік думок таких драматургів як Карпенко-Карий, Старицький, і звичайно Кропивницький.
У творчості Кропивницького провідний - гуманістичний ідеал. З позицій цього ідеалу й слід розглядати два основних мотиви, які то взаємопереплітаються і підсилюють один одного, то виходять на перший план у п'єсах різних жанрів: руйнування особистості під впливом обставин і доля жінки у цих обставинах. Незважаючи на цензурні обмеження, драматург звертається до відображення життя найрізноманітніших суспільних прошарків: у його п'єсах діють селяни — від найбідніших, кріпаків і вільних, до куркулів, поміщики та їх слуги, міщани, солдати, торговці, наймити, заробітчани, ремісники, лихварі, сільська старшина, інтелігенція, міська біднота.
Кропивницький в обраних темах часто виходив за дозволені мірки. Він писав про руйнування «дворянських гнізд», про витіснення дворянства буржуазією, про революційні зворушення на селі. Зовнішнє розгортання конфлікту у п'єсах Кропивницького відбувається здебільшого у сфері сімейно-побутовій, але суть їх полягає в художньому осмисленні й узагальненні гострих соціальних проблем, що досягається майстерним змалюванням характерів. «Драма - це одно ціле, органічне дійство, а не ряд сцен, заповнених політичними тирадами» - так вважав Марко Лукич.1
Моріс Метерлінк (1862—1949) – бельгійський драматург. Жив у Франції і писав французькою мовою. Примикав до течії символістів. Він не був зачинателем, він будував свою драматургію на столітніх традиціях, дещо змінював, а дещо залишав. Тому на відміну від Кропивницького було не так важко. Символістів теж не розуміли, утискали, але це відбувалося не на стільки жорстоко як в Україні. За словами Метерлінка, його драматургія має схожості з творчістю Ібсена. Багато спеціалістів писали про взаємозв’язок з Чеховим. У своєму ранньому трактаті «Скарб покірливих» Метерлінк обґрунтував принципи творчості. Головним з них є принцип «подвійного діалогу», тобто все головне скрито під простими фразами, сильно завуальовано. «Справжнє життя відбувається в мовчанні, тиша занадто змістовна , тому люди зазвичай говорять, щоб врятуватися від залякуючої тиші, про щось другорядне. Те, що хвилює їх найбільше , залишається недоказаним»2 - так пояснює Метерлінк цей принцип. Тому зміст потрібно вловлювати між репліками. Театр Метерлінка – це поєднання внутрішнього та зовнішнього діалогу. Сучасники Метерлінка розглядали його п’єси, як ребуси і розгадували їх.
Кропивницький і Метерлінк на перший погляд зовсім різні письменники з різних країн, з різними поглядами, і різними висновками. Їх об’єднує історичний час у якому вони творили і можна сказати, що більше нічого. Але якщо заглянути глибше, то усвідомлюєш близькість їхніх думок. В Кропивницького теж є подвійний діалог, але він більше виносив усе на показ, робивши свої п’єси більш сценічними, ігровими, часто наділяв героїв патріотичними монологами.
У драмі « Олеся» (1891) виведена яскрава постать представника нового панства, але головний герой не Балтиз. Головною героїнею є Олеся. Не дивлячись на своє походження вона проста дівчина, яка хоче досягнути рівності між усіма людьми. В цій п’єсі продовжується тема пригніченої жінки. Вона соціально не захищена, їй важче самовизначитися, самоствердитися, самореалізуватися. У п`єсі немає центрального конфлікту, навколо якого оберталося б усе , нема традиційного наростання напруження подій до певної кульмінації. Герої не вступають у прямі зіткнення зі своїми антиподами, тобто більше розміркувань, ніж дій, при цьому сюжет все ж таки розгортається.
П`єса «Сліпі» Метерлінка написана на рік раніше , ніж «Олеся» - в 1890! Це символістська драма про те як гине людство, яке прямує невідомо куди, тому що сліпе. І невиправна помилка в тому, що і поводир теж сліпий, він теж не може вказати чіткої дороги. В п’єсі не має імен, не вказано конкретне місце дії. А лише просто старий ліс під яскравим зоряним небом. Тобто це стосується усієї Землі. Імена не уточнюються, тому що не це важливо. Важливо показати як вмирає людство, яке опинилося у критичному положенні, яке підвішане за останню живу волосину, яка от-от розірветься, це люди, які тримаються з останніх сил. Вони ніби і ідуть, а от куди??? Самі не знають. Відома що першоджерелом для Метерлінка слугувала картина Пітера Брейгеля «Сліпі» (1568). В основі якої лежить євангельська притча про те, що якщо сліпий веде сліпого, то вони обидва впадуть у яму. Художник додає в цей сюжет своє сприйняття світу, створюючи символ безвихіддя людського існування. У Метерлінка провідник мертвий, але люди які залишилися без опори викликають жалість, а саме цього художник не допустив. П’єса Метерлінка без точного часу і місця дії актуальна і зараз: на сьогодні ми теж живимо як сліпі, які повзають навпомацки.
У п’єсі «Олеся» дуже часто звучить слово «сліпі» у визначенні героїв. Наприклад, Кіндрат Антонович розмірковує: « …а, ми, мовляв, як ті сліпі оводи, живемо навпомацки і того не добачаємо, що під носом коїться!...»3 якщо вдивитися у життя сім`ї Балтизів, то так і виходить : кожен сам по собі, живуть тільки своїм життям, закриті в своїх скляних колбах, і роз’єднані невидимими стінами, живуть у непорозуміннях, у сварках, живуть ніби кожен окремо. Кіндрат : «Нам в очі, і поза очі кажуть, але ми ніби того не добачаємо, а ведемо свою напряму, свою, так сказать політику»4А Найстарший сліпий у Метерлінка говорить: «Можна подумати, що кожен з нас живе в самотності!.. Для того щоб любити, потрібно бачити». Обидва письменника описують самотність людини, яка розучилася любити.
У Метерлінка герої навіть не можуть сісти на коліна, щоб помолитися Богу, тому що їм страшно і пояснюється це тим, що ніколи не знаєш, куди сядеш, тому що не бачиш місця. Це можна трактувати, що ніколи не знаєш правильний твій вибір чи ні??? У Кропивницького кожен кудись прямує, а от куди – таке запитання собі ніхто не задає, от тільки Олеся : «Що то за життя – без цілі, без напрямку? …. Я хотіла б кожній своїй думці дати розвій і напрямок, а мушу зупинитись на першім ступні і бідкатися, мовляв пташка в сильцях…» Образ Олесі дуже близький до Схибленої сліпої . В розмові інші сліпі розповідають про неї , що вона іноді бачить, і тому так сильно плаче, а для, щоб плакати , треба бачити. Олеся бачить більше, ніж інші, вона інакомисляча, тому їй переживати все самій, ні з ким не поділившись, тому що ніхто не зрозуміє. Олеся у повному відчаї, роблячи висновок, домовляє: «Краще нічого не знати, ніж мало знати!» Так і у Метерлінка сліпі розділяються на сліпонароджених, і тих, хто раніше був зрячим і втратив зір пізніше. Другі бачили світ, природу, життя, тобто знали напрямок, але, загубивши його, вони стали сліпими. І от невідомо - кому гірше : тим, хто нічого не знав, і не знає досі, чи тим, хто знав, але все втратив?
У Метерлінка помирає людина, а цього ніхто не помічає, так само у Кропивницького у переносному, а потім і у фізичному значенні гине людина, яка доведена владою та шахрайством до самогубства, і цього теж майже ніхто не помічає і не бачить - цінності моралі стерті. Тема п’єси «Олеся» це таж сама тема, що і в «Сліпих», тільки уточнена дійовими особами, точним
місцем дії та побутовими фарбами. Для Метерлінка зовсім не важлива соціальне положення людей, його хвилює душевні питання, а для Кропивницького навпаки дуже важливим є зовнішнє оточення його героїв. Для п’єси «Олеся» характерно збільшування кількості дійових осіб протягом твору та скорочування відстані між головними й другорядними. Це веде до розгалуження основного сюжету й виникнення кількох різнопланових (соціальний, моральний, побутовий) конфліктів, які співіснують паралельно, час від часу перехрещуючись, а під кінець твору сходячись в один вузол, дістаючи спільну , а точніше одночасну розв'язку. У п’єсі «Сліпі» такого розгалужування не має, там одна історія, яка більше схожа на окремий епізод життя, або на притчу. Розв`язка – це просто висновок цієї історії, висновок, який завершив пригнічене існування зайвих на цій планеті людей. Висновок який не відповідає, а навпаки ставить єдине запитання : чому так сталося????
У Метерлінка майже сліпий - поводир священик трактується як символ релігії. Коли сліпі його загубили, вони процитували його слова «…царству стариків, мабуть, приходить кінець… » Кропивницький відкриває тему приходу в суспільно-економічному житті країни нового класу – буржуазії, розповідає про появу так званих «чумазих», звідси зрозуміло, що царству стариків тут теж прийшов кінець. У Метерлінка священик збирався іти до маяка , можливо, він знав більше, ніж інші. Він змушував сліпих замислюватися над запитанням : як жити далі? Але він помер і відповіді не буде, ніхто з них не знайде дорогу до маяка. Зараз вони покинуті на випадок долі… у морі житейському. Символічний підтекст: 12 сліпих – це число 12 апостолів, один іде до маяка і раптом помирає, наче відданий у жертву, як Ісус Христос, за гріхи людства. «Змилуйтесь над тими, хто не бачить!», і потім в самому фіналі п’єси, коли чиїсь кроки сповіщають про прихід когось невідомого, ця фраза знову повторюється : «О, змилуйтесь над нами!» - це може стусуватися кожної людини. Весь досвід людства звучить у ній : ми всі сліпі, єдине прохання до Бога це змилуватися над нами після приходу смерті. Але питання : чи хтось це почує??? Залишається в п’єсі відкритим : так само залишається відкритим питання в Кропивницького; що буде далі – з Олесею, з Балтизом та іншими. І тут п’єса закінчується славамиматері Олесі :
« Господи, на кого ти мене покинув?»
П’єса Метерлінка – це алегорія людського існування : сліпі, які залишені на призволяще і єдиній зрячий – священик, який тихо вмер. Тут катастрофа виходить за рамки дії, залишаючись не локалізованою. Алегорія підкреслюється місцем дії: « Дуже древній східний ліс, вічного вигляду під небом з безліччю зірок…» А у Кропивницького детально виписано місце і час дії. У першій дії - «Кімната у панськім будинку…» , у другій – «…скалистий берег річки, подекуди порослий очеретом, кугою, лозою і терном…», в третій дії – це «кімната з трьома дверима, вбрана, як у полупанків», це висвітлює те, що сім`я Балтиза живе у достатку, але вони все одно залишаються «підпанками». У четвертій дії (в першій картині) для контрасту показана бідна хата Марини. Все, як «у хаті незаможного кріпака», у другій картині – сад, видно село і «на першім плану ганок будинку».
Сюжет п’єси Метерлінка – безфабульний : сліпі сидять і просто розмовляють, а в це час все і відбувається: гине релігія, гине людство, залишається тільки безвихідь. У їхніх розмовах бачимо висновки, а не саму дію. У Кропивницького все відбувається на сцені : і сварки між Олесею і батьком, і зародження симпатії між Олесею і Власом, і моральне знищення Загриви, що призведе до катастрофи, до смерті, але зовнішня динаміка все ж таки відсутня, і все найголовніше відбувається за сценою, все це компенсується боротьбою думок, почуттів. Отже п`єса Метерлінка – це роздуми про те, що сталося, а п’єса Кропивницького – це дія, яка заставляє замислитися над тим, що сталося.
У Кропивницького важливе місце займає створення характеру персонажів. На ранньому етапі своєї творчості він детально виписував усі думки, фізичні дії, жести, звички персонажа, відтворюючи повноцінну правду життя. Пізніше, починаючи з п’єси «Глитай, або ж павук» для розкриття багатогранності персонажу створює реалістичну концепцію характеру – поряд з основними рисами (егоїзм, самовладдя, скупість) Кропивницький розкриває характер персонажа у різних ситуаціях. Це вносить соціальну домінанту у характер героя. А ще він детально розповідає про минуле своїх персонажів.
У Метерлінка зовсім не важливим є детальний опис характерів. Для нього головне показати ту, чи іншу ситуацію через персонажів. У сліпих він розповідає про смерть старого світу, і прихід чогось невідомого нового. Чого чекати далі? Недарма вчені вже багато років ламають собі голову над фіналом п’єси, а з уст російського перекладача і дослідника п’єс Метерлінка М. Мінського звучить запитання : «Чиї це кроки? – смерті чи нової богині, покликаної щоб замінити вмерлу віру?» – запитання відкрите, але ситуація зрозуміла. Тут Метерлінк притримується відомого вислову, який характеризує символізм: «Назвати предмет – значить, на три чверті обмежити твір тією радістю, яку завжди викликає процес вгадування; не назвати предмет, а натякнути на нього – ось справжнє призначення таємниці, яка захована у словах»(Стефан Маларме). Не дарма Метерлінка називали творцем «театру смерті», в якому він стверджував теорію про «Статичний театр», суть якого : слово – матеріальне; слово - не вираження чистої духовності. Характери Метерлінка лише забарвлені у різні відтінки, але не виписані точно. Його характери – це просто символи, а не конкретні персонажі. Тому не обов’язково вказувати до якого соціального стану вони належать, чим заробляють на життя, у «Сліпих» - зрозуміло тільки те, що це люди і що вони сліпі, тобто мають спільний порок. Вказаний вік, і сказано, що серед них є священик – символ релігії.
У Метерлінка герої діють не «один проти другого», вони розвернуті обличчям до страшної дійсності. Це характерно для нової драми, яка творилася на кону 19 століття. В «Сліпих» він продовжує мотив чекання та покірливості перед діяннями долі.
Архітектоніка п’єс різна у Метерлінка - це маленька п’єска, не розділена ні на дії ні на яви. А у Кропивницького це драма в 4-х діях та 5-ти одмінах.
П’єса Метерлінка «Сліпі» вперше поставлена символістським режисером і актором Орельєна-Марі Люнє-По(1860-1940) в 1891 році у Театрі д`ар у Парижі, і пізніше розповсюдилася по території Бельгії, Франції, Росії та ін. На сьогоднішній день не має жодної постановки цієї п’єси, хіба що у навчальних майстернях зі студентами. А п’єса Кропивницького писалася для театру Кропивницького, він виступив режисером вистави і виконавцем ролі Балтиза. Нажаль п’єса не мала широкого сценічного застосування, і залишилася в більшості як варіант для читання. Дивно те, що фахівці визнали сценічність і правильність написання цієї п’єси уже давно, але чомусь після постановки театру Кропивницького вона з~являється у серйозному прочитанні лише у 90-х рр. 20 сторіччя. Постановка в театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра була здійснена режисером Дмитром Лозорко. П’єса осучаснена позачасовими костюмами та елементами різних культур. У виставі сценографічне просторе оформлення, а не традиційні українські тини села. Таким чином режисер довів актуальність теми «Олесі» і відкрив її у інтернаціональному значенні.
1.http://lib.misto.kiev.ua/UKR/BIOGRAPHY/kropivnicki.txt_with-big-pictures.html
2М.Метерлінк – Зб. – М., 2002. – с. 12
4Там же. С . 110
Комментариев нет:
Отправить комментарий