Журнали, які я
читаю, стовідсотково впливають на мій світ та мою думку. Мені дуже хочеться
поділитися ними, адже когось вони також можуть зацікавити.
1.
Тиждень. Як
на мене єдиний вільний від політики та бізнесу журнал. Політичні та соціальні теми,
які тут піднімаються не прикріплені ні до одного політика, чи бізнесмена. Так як
він спонсорується зарубіжними анналами, абсолютно вільно може критикувати
українські недоліки та цінності. Подобається те, що вони не хвалять ні Росію,
ні Європу, а доцільно і їх критикують, свіжо оцінюють ситуацію співпраці. На сторінках
журналу можна знайти цікаву інформацію про досвід пострадянських країн у
становленні демократії, наприклад, варіант Естонії для України дуже цікавий. У розділі
критика подаються короткі, але дуже змістовні рецензії на виставки, концерти та
кіно, і менше, ніж хотілося, на вистави. У цій рубриці не вказується ім’я авторів,
а шкода, адже рецензії досить хороші. Історичні теми а також рубрика літературний
мінімум – розповідають цікаві речі. Іноді пишуть про музику, яку ми зовсім не
знаємо. Наприклад, завдяки ним нещодавно познайомилася із польським роком! Особливо,
коли паралельно дивишся фільми К. Кисльовського, досить доречно. Завдяки ним
переглянула багато нових кінорежисерів. Завдяки рубриці подорожі, дізналася
цікаві місця для культурного відпочинку не лише у всьому світі, але й тут, на
Батьківщині. Адже є багато всього поруч, що ми не бачимо і не відчуваємо.
2.
Личности. Ну
здавалося, вибери будь-якого генія та прочитай в Інтеренеті, або в старих
зібраннях ЖЗЛ. Але ж треба обрати про кого саме ти хочеш прочитати, що не так і
просто. Натомість журнал коротко і доступно оповідає про ту, чи іншу
особистість. Іноді, звичайно, читаєш про акторів чи письменників, про яких
начебто не можеш вже нічого нового дізнатися, але все одно якісь родзинки у
статті є, яких ніколи не чула. Цікава думка компетентних авторів. Об’єм статті,
звичайно, не може вмістити монографію, але є особистості, про яких хочеться
дізнатися більше. Починаєш читати їхні книжки, чи переглядати фільмі навіть ті,
що вже бачила. І все одно талановите кіно через роки сприймається по-новому, як
і книжка, як і вірш. Адже додається твій особистий досвід.
Російська
мова видання виправдана продажем в Росії і це зрозуміло. Проблема була у
практичній відсутності статей про українських особистостей. Але редакція прислуховується
до читачів, і автори вже більше пишуть про українців. Дуже цікаві дві статті про братів Барських! Щиро
за це дякую.
3.
Та
ж сама претензія в мене була до серії «Великие
художники», який видавав «Український
Медіа Холдинг». Вони теж орієнтувалися на продаж у Росію та Білорусію,
зрозуміло. Але чому не включили у серію жодного українського художника? А
третину колекції складали російські художники? Ну невже не можна було хоча б
обрати п’ять класиків? Невже Україна не заслуговує, щоб її видання включило
хоча б цей мінімум. Я думаю росіяни чи
білоруси, які купували ці альбоми зацікавилися б українцями з художньої точки
зору, адже це зазвичай люди, які люблять мистецтво. Нам є чим пишатися, чому ми
цього не робимо? Дивно. Я зібрала цю колекцію (чого 80 альбомів, а не 100, чи
50? Може в наступний раз зробити 38 чи 56 томів). Але дуже надіюся, що українські
видання колись-то видадуть альбоми «Українські
художники» (можна сміливо набрати 50 альбомів, це без сучасників).
4.
National Geographic Ukraine.
НатГео. Природа та всілякі
дослідження завжди мене цікавили. Особливо, коли почала дивитися британський серіал
«Доктор Хто» та наукові програми ВВС та ін. Але одного дня мій чоловік дізнався,
що цей легендарний журнал запускають українською, і в першу чергу це означало, що будуть частіше писати про
Україну. Пам’ятаю перший номер про «Відродження зниклих видів», мене чогось так
обурила ця тема, для чого чіпати рештки вимерлих істот і самостверджуватися у
дослідах? Але фотографії вразили. Я наче поринала у природу, яку не бачила, обмежуючись
урбаністичним пейзажем. Про мамонтів, про ламантинів – звідки ще можна було це
дізнатися. Перший журнал був не зовсім грамотний в плані додаткової інформації
розкиданої по всьому тексту, але зараз це набагато покращилося. Дратує надмірна
реклама, але ж сьогодні без неї ніяк. У травневому номері стаття про Зімбабве і
в останньому вересневому про Конго – чудові, ніби вже побачила це своїми очима.
Добре, що автори не впадають в певне оцінювання, а просто розповідають і
передають певний ритм, стиль, чи окрасу. Наприклад, те, що люди у Конго
виживають мистецтвом для мене відкриття. Розповідь Джеймса Кемерона (відомого
дослідника та кінорежисера, що зняв легендарний «Тітанік») у червневому номері
про занурення у батискафі «Діпсі Челленджер» на океанську глибину вражає. Читала
в такому напруженні, ніби особисто з ним відвідала океанське дно. В липневому
найболючіша тема про полювання на райських птахів. Я ще можу виправдати
полювання заради порятунку від голоду, але полювання заради насолоди – це жах. А
також українська тема «Донбас та голуби» - хто б міг подумати, що саме таким
можуть цікавитися чоловіки-шахтарі. Приємно здивована. «Фантастіш Донбас» - як
співає українське фрік-кабаре «Dakh Daughters». І серпневі теми левів – царів звірів та таємниці майя,
звичайно, не могли не зачепити.
Цей
журнал – своєрідне застереження: Людино, ти не Бог, ти цього світу не
створювала, так не руйнуй його!!! Цей журнал розповідає про тварин та пташок у
співіснуванні із нами. І ми маємо усвідомлювати своє місце у Всесвіті. Хотілося
б щоб цей журнал ставав спільною темою для батьків і дітей, приємно
обговорювати це разом та навчати з малечку відчуттю світу.
