суббота, 12 марта 2016 г.

Кімната (Ленні Абрахамсон)




Життя однієї людини завжди обмежено територіально. Є твоє місто, твій район і будинок, в будинку в тебе є кімната. І ми не замислюємось як цінно просто жити вільно і насолоджуватися простором. Світ головної героїні фільму «Кімната» вже сім років звужений до звукоізольованої кімнати в гаражі. Потрапивши сюди сімнадцятирічною дівчиною, Джой (Ма) встигла спізнати і секс, і знущання від чоловіка і навіть народити сина. Не виходячи із кімнати, вона продовжує жити. Початок фільму із приємною музикою передає абсолютно, здавалося б, нормальні відносини матері із дитиною. Дивним виявляється лише довге волосся хлопця і те, що в 5 років мати годує його груддю. По ходу виясняється всі обставини через які вони тут опинилися…
… Але їм вдалося втекти. І хлопчик виявився настільки сильним, що зміг подолати враження від вперше побаченого світу і вигукнути своє «Допоможіть». З фільму неможливо нічого дізнатися про палача, тут немає відповідей на запитання хто він і чому це зробив, це все віддано на фантазію глядача, якому дають можливість домалювати образ самостійно. Тут є лише історія жертв – матері і дитини. Довгоочікувана свобода призводить Джой до спроби самогубства, а хлопчика Джека до усвідомлення нового світу. Навіть зійти по сходам для нього виявляється чимось немислимим. Але вони справляються і продовжують жити. Їхні життя не зламалися і це головне.
 Історія про вміння любити, про силу і терпіння жінки, про прекрасне сприйняття світу. Дивлячись цей фільм, переживаєш разом із героями, відчуваєш постійний саспенс і величезне здивування. Неможливо спокійно дивитися як п’ятирічна дитина вперше бачить людей і, скрутившись комочком на газоні, бере у свою долоньку листочок, перший листочок  у його житті. Виявляється світ навколо кімнати – це не лише зображення в телевізорі, а це величезний простір.
Називається, вирішили подивитися оскарівські фільми. Після лідируючого «Шаленого Максу: Дорога ярості» (6 взятих оскарів) із крутими спецефектами і видовищами, які вилетіли з голови на другий день, меланхолійна канадсько-ірландська «Кімната» не попускає. Хоча оскар отримала лише Брі Ларсон за кращу жіночу роль (були ще три номінації), фільм дійсно вражає, але, мабуть, все ж таки не голлівудський формат. Вже другий день постійно дофантазовую якісь деталі, і виникають питання, на які неможливо знайти відповіді. А такі маніяки можуть жити де завгодно, і серед нас. Людська доброта дівчини зіграла з нею занадто жахливий жарт, але вона не стала злою, а продовжила любити життя і сина, народженого від маніяка.
Порадьте, що ще варто переглянути із цьогорічних оскарівських фільмів, не хочеться все підряд дивитися як в минулому році, часу шкода. ..

Коротка мить життя...


Політ золотої мушки – коротка радість життя. Ми всі як один летимо на полум’я і згораємо. У прагненні щастя ми намагаємось любити, творити, поєднуватися, дружити і далі - безкінечний ланцюжок дієслів, які створюють наше буття. Фільм Івана Кравчишина «Політ золотої мушки» (2015 р.) можна критикувати і за несмак і т. п., але варто зауважити головне – цей фільм є, і знятий він якісно. Українське кіно на етапі свого відродження не досягає висот голлівудських спецефектів, чи європейських тем світового масштабу, але воно вже виходить на рівень національного, а це сміливий крок до перемог. Історія, яку розповідає дівчинка Микола (Софія Кравчишин), абсолютно українська (і навіть ще більш звужена – гуцульська), але історія розказана так, що може зацікавити світ. Звісно, тут одразу пригадується Е. Кустуріца зі своїми циганами та біднотою, своїм гумором та етнічним колоритом. Так, варто визнати, це кіно наближено до Кустуріци, а з іншої сторони тут розкривається наші проблеми і наші реалії.
Екранізація збірки оповідань Богдана Волошина «Бурачковицькі хроніки» планувалася ще у 90-ті, тоді режисер і автор активно працювали над
ідеєю фільму, але криза 90-х так і залишила фільм на рівні задуму. Як виявилося, нічого не буває намарно, у 2013 році робота відновилася.
Три частини фільму – «Гранда», «Полонез Швідерського», «Тестамент» - це три частини життя людини. Народження (дитинство), весілля (зрілість) і смерть. Звичайний будній одяг гуцулів і святкове українське народне вбрання, гуцульська говірка, краєвиди Карпат, місцевий
  божевільний, який вирив у селі метро, два куми загубили закопану в саду горілку, звізда, яка приїздить співати із самого Львова на якесь сільське весілля, смерть дзідзьо і його скажені сини, що сподіваються на спадок – все це не лише про гуцулів, це про нас усіх, варто лише трохи змінити колорит.
Життя настільки коротке, що треба встигнути задовольнити всі вищезгадані дієслова, треба встигнути пролетіти свій політ повноцінно. Тому раджу подивитися цей фільм і, відключившись від світових стандартів, зануритися у наше буття. А воно сьогодні саме таке як у фільмі, як сміх крізь сльози. Звісно, можна критикувати гру деяких професійних актор за перебільшення, а простий люд за недогравання, але в цілому фільм вийшов динамічний, лаконічний, цілеспрямований, гарно змонтований. Тут є і лірика, і гумор, і жаль, і скорбота – тут все повноцінно і різносторонньо.
Прикро тільки, що у великий прокат фільм так і не запустили. Ми змогли переглянути стрічку в маленькому кінотеатрику об 11.50. У маленькій залі було всього шестеро людей. Блін, дивись українське, воно того варте!