Іноді буває дивний стан душі. Ніби все добре, ніби життя триває, все рухається так як і рухалося до цього моменту. Але раптом в одну мить все ніби зупиняється, ніби не дає тобі вирішити що далі. Такий стан не може тривати довго, адже він призведе до певного рішення, яке зрушить тебе з місця, або призведе до дипресії і моральної смерті. Тільки грань ця дуже тонка. Хочеться хоча б щось зробити, аби не відчувати себе такою порожньою, аби відчувати потрібність самій собі, принаймні. Ніби порожня пляшка, яка не знає хто її вип`є, чи викине, чи просто пройде мимо. Може, просто потрібно щоби літо закінчилося? і почалося певне оновлення. Недарма усі театри розпочинають свою діяльність після літа, мертвого літа. Всі актори приходять звільнені, порожні від старого сезону. Вони стають сосудами, куди потрібно залити нове вино, щоби воно заграло. Мабуть, це просто природа. Але як подолати порожнечу в душі, коли залишається оцей проміжок часу між відпочинком і новим вином? як заставити себе не вмерти? А зрушити, досягнувши нового рівня. Ненавиджу очікування і бездіяльність. Чомусь так люблю літо на початку і так ненавиджу його вкінці. Але це норма, інакше неможливо.
Комментариев нет:
Отправить комментарий