Доторкнись!

Яка відстань між словом «простягни» і «доторкнись»!? багато випадків у житті залежить саме від визначення такої дистанції.  Я можу простягнути руку і на цьому завершити свою дію. Нічого не станеться, нічого не відбудеться, я виглядатиму по-дитячому смішно. Я буду стояти з простягнутою рукою. «Милостиню подайте, подайте» - ось як це виглядатиме. Я простягну руку за мрією. У московській старій виставі знаменита актриса простягувала руки до повітряного змія, заливаючись слізьми. Але не торкалася його, не досягала свого бажання. Так ганебно не досягала своєї мрії. А Юдіфь тендітна дівчина, чи може зріла жінка? Ніхто ж її не бачив насправді. А Олоферн, скажете ви? Не смішно. Він нічого нікому не зміг розповісти. Але художники усіх часів так чітко взялися за цю тему. Знамениті репродукції маячить у моїх очах, я простягнула до них свій зір, але не доторкнулася по-справжньому. А от Юдіфь молодець, вона зробила це. Така тендітна, молода (уявимо її все ж таки такою, так романтичніше), вона доторкнулася. От у чому різниця. Велетенська голова здоровенного чоловіка, дужого та сильного, зрублена тонко чітко порізом, і нище нічого немає. Замість ножа лодка, на якій веслує оголена молода, золотоволоса Юдифь, вона доторкнулася. Але він теж свою справу знав, він мав її. Насолоджувався, і тому вони разом пливуть, вона наче його Харон, але вона прив’язана до нього художніми сюжетами, оповідями, доторком. Червоні кола ріки створюють дикі майже тваринницькі завитки.  Червона жижа – червона гуща, червоне пекло, ЧЕРВОНИЙ ДОТИК. Дотик єднання. Можна простягнути, але не доторкнутися. Соломія не доторкнулася до живої голови Іоканаана, її відрубав служник, своїми дерев`яними робочими руками, але  вона доторкнулася до мертвої плоті, вона взяла голову, щоби впевнитися у своїй здобиччі. Невже їй не стало погано? Екзотичній танцівниці майже першого стриптизу в історії людства. Жінки стають жертвами гвалтувань? Але вони самі здатні на великі знущання – ТОРКАННЯ до того, чого ніколи не зможуть пояснити. Земна алегорія. Я торкаюся клавіш, і лише простягаю руки до ручки – пера двадцятого століття. Екзистенція – це життя чи існування? Існування в просторі дотику. Чим відрізняються художники? Як виявляється їх талановитість? На виставці ціла зала картин з квітами – нічого нового, просто гарно, доторк до прекрасного. Але маленька Юдіфь, що веслує свого доторканого  Олоферна вниз, в пекло. Вона пливе підводною річкою геть. Вона готує найголовніше блюдо. Це кінчик відчуттів. Рука художника – це рефлексуючий момент натхнення. Слово актора – це миттєвість одного разу. Більше саме такого доторку до публіки не буде ніколи. Шкода, що є актори, які ніколи не доторкнуться, а лише простягнуть руки. Так і завмруть. Але винятки – прекрасні винятки київської сцени – Наталя Сумська, Олексій Вертинський, чи Віталій Салій. Це різні доторки моїх згадок. Це вивертання душі, повністю, без зупину, навіть коли ансамбль партнерів не відповідає рівневі. Це доторк до кожного окремо. Кожен балансує на кінчику леза, щоразу скочуючись в червону гущу своїх нервів. Можна просто доторкнутися мрією, а можна й до мрії доторкнутися. Постояти хоча б п’ять хвилин у будь-якій будівлі Антоніо Гауді, вдихнути його запах. Треба так далеко їхати – Барселона. Але треба доторкнутися, а не лише простягнути. На власні очі побачити Сади земної насолоди і загубитися в них, доторкнувшись. Або видряпатися на скелі десь у далекій Патагонії, лише для того, щоб доторкнутися, а не лише простягнути руки. Без залишку, без решти торкнутися світу, і розчинитися в його темній свідомості, щоб більше ніколи не простягати, а робити все повністю. Доторкатися до життя – «можливо, це найбільша наша сутність?».