Термін «Середні віки» (лат. medium ævum — середній вік) вперше був введений італ. гуманістом Флавіо Бьондо у праці «Декади історії, починаючи від занепаду Римської імперії» (1483). Раніше Петрарка вводив інший термін «Темні віки», але зараз історіографи таким терміном визначають більш вузький відрізок часу (VI—VIII ст.).
Періодизація:
1.Раннє середньовіччя (з V – XI ст.)
2. Зріле середньовіччя (XII - XVI ст. )
У цілому лицарська література, незважаючи на її обмежений характер, сприяла розвитку середньовічної культури, появі інтересу до особистості людини та її переживань. Любовно-лірична тематика, яку розробляли трубадури (у Німеччині — мінезингери), менестрелі відкривала можливості для вияву індивідуальності. Ними було створено нові віршовані форми — балада, серенада, сонет.
Для театральної культури характерний синкретизм. Бродячі актори:
- гістріони (Франція)
- шпільмани (Німеччина)
- франти (Польща)
- кукери (Болгарія)
- скоморохи (Росія).
Такий поділ характерний для раннього періоду середньовіччя. Пізніше виділилися перші амплуа акторів:
- буффони – коміки
- жонглери – циркачі
- розповідачі
- музиканти
- трубодури – автори балад, віршів.
- ваганти – попи-ростриги, яких виганяли з духовних семінарій. Вони складали пісні на латинський мові любовного, або сатиричного складу, висміювали церковну аристократію. Напрмклад, Адам де ла-аль «Гра про Робіна та Маріон» (Пр.1283)
Їхня місія: розвага людей. Таке мистецтво популярне до XV ст. простором для гри таких акторів зазвичай було саме місце, де вони розігрували свої історії (приклад, епізод "скоморох" з фільму А. Тарковського "Андрій Рублев"); уривок з фільму «Сьома печать» І. Бергмана)
До другого виду середньовічного театру відноситься народження «духовної» драми:
- літургійна та напівлітургійна драма
- міракль
- мораліте
- містерія .
Літургійна та напівлітургійна драма.
До IX ст. під час літургії (Богослужіння) відбувалася театралізація (тобто деякі епізоди Різдва, або Пасхи розігрувалися священиками). Таким чином біблійські історії краще доносилися до простих людей. Священики переходили на місцеві діалекти, так з являлися побутові деталі. З цього народилася літургійна драма. Тут почали навіть з являтися костюми: шкіра – ознака Іоанна Хрестителя. Але ідея залучити людей до служб провалилася, це навпаки відволікало їхню увагу від церкви, а захоплювало побутовими сценками. Сценічним простором для такого виду театру було приміщення церкви. Але згодом (з сер. XII) цю драму винесли з церкви на вулицю. Цьому сприяв розквіт міст, технічні новинки. Тому процес розвитку призвів до знищення літургійних драм.
В оформленні декорацій під час літургійної драми все починалося з простого. Наприклад читання текстів про похорони Ісуса – це був своєрідний ритуал. Посеред храму ставився хрест, загорнутий в чорну тканину, це позначало про поховання тіла Господа. В день народження виставлялися ікони Діви Марії з маленьким Христом, священики підходили до ікони, граючи пастухів, що поклонялися новонародженому. Це називалося церковним тропом – діалогізованим перекладом євангельського тексту. Закінчувалося все як правило співом хору. З цього народилася перша літургійна драма про трьох Марій, що прийшли до гробу Господа. Розігрувалася з IX – XIII. Знову ж таки ролі грали три священики. Одягали на голови амікти – наплічні хустки, що позначало трьох жінок. Вони поклонялися ангелу (священику в білому). Після того, як вони дізнавалася про воскресіння Ісуса, починався спів хору. Є навіть згадки про так звану «режисерську інструкцію», які розповідали як проводити літургії. Автор її єпископ Етевальд. Мова – латинь. Пізніше виокремлюється цикл літургійних драм – пасхальний та різдвяний. Епізоди різдвяного циклу: хода біблійських пастухів, що передбачають народження Христа; хода волхвів; сцена гніву царя іудейського, що наказує вбивати всіх немовлят; плач Рахілі по вбитих дітях. Пасхальний цикл: ряд епізодів, пов’язаних з воскресінням Христа. Літургія «Жених, або Діви мудрі і діви не розумні» (к. XI – п. XII ст.) Мова написання була латинь, але вже були чергування з провансальскою мовою. Проповідник розповідав про скоре пришестя Христа. Розумні діви чекали його, наповнювали свої ліхтарі маслом, а не розумні не чекали, і їх проповідник відправляв шукати світло, купувати масло. Але скоро з являвся Христос. І відправляв не розумних в пекло. Наповнені і порожні ліхтарі символізували духовне благочестя та неповагу. З часом світська мова збільшувалася, змінювалися костюми – священики одягалися в костюми звичайних подорожних - туніку та капелюхи. Христос був босий, в червоному плащі. У пастухів були бороди та капелюхи. Воїни - одягали шоломи, Іоанн Хреститель – звіряча шкіра.
В ранній період літургійна драма розігрувалася на маленькій площадці в центрі храму. А пізніше стала займати майже весь храм. Іноді дія показувалася в різних місцях одночасно.
Коли драма змінила місце дії через світогляди священиків, вона почала розігруватися на паперті церкви і отримала назву напівлітургійна драма. Її тематика ставала більш побутовою та світською. Вона не прив’язувалася до певних церковних дат, її могли розігрувати під час ярмарок. І для того, щоб її розуміла публіка, вона розігрувалася народною мовою.
Змінилося і оформлення вистав: всі епізоди вибудовувалися у просторі в ряд, а не гралися на одному й тому ж місці. Приклад, віршований пролог до драми «Воскресіння спасителя»:
Мы покажем представление
Святого воскресения.
Расположим в порядке
Беседки и площадки
С креста следует начать,
Затем пойдет гробница,
Возле нее ж темница,
Чтобы татей туда заточать,
Ад должен быть напоследок,
А с другой сторонни беседок
Будут небеса.
(З книжки «100 великих театров мира» ).
Але одяг та реквізити залишалися церковними. І церковний хор виконував релігійні гімни латинською. Драма все більше ставала свійською і все далі відходила від церкви. Гарний приклад: «Дійство про Адама» (Англія). Біблійський текст зазнавав великої обробки. Саме в цій драмі під час вбивства Авеля був використаний бурдюк з кров`ю, що заміняв справжню кров. Але слід не забувати, що ця драма теж підпорядковувалася церкві – грають священики, реквізит та місце дії надає церква, та й кошти теж виділяла церква. Є навіть припущення, що Ф. Брунеллескі зробив машини для раю у церві Сан-Феліче.
Міракль (з лат. Чудо) XIII – XIV ст. – вид драми, в якій обов’язково повинно відбутися диво, за умови, якщо людина істинно віруюча. Наприклад, «Диво про Тиофіля», «Гра про св. Миколая». Мораліте. «Сьогоднішні брати».
Містерія (від грец. таїна, таїнство). XV - XVI ст. особливості жанру: це твір, написаний за біблійним сюжетом; це масове площівне мистецтво, тобто інсценізація поєднувалася з народним духом. Проіснувала 200 років, найбільш популярна була у Франції. Містерія – це приклад боротьби та єднання двох начал: релігійного та мирського. Містерію влаштовували не церковні власті, а міські цехи – муніципалітет. Наприклад епізод Нойов ковчег розігрували – корабельники, Всесвітній потоп – рибалки, Таємна вечеря – пекарі, Вознесіння – шевцям, Омивання ніг Ісуса – водовози, Поклоніння волхвів – ювеліри. Автори текстів – юристи, лікарі, вчені-богослови, а виконавці – місцеві жителі. Містерія писали трьох типів:
- старозавітний (тексти із старого завіту)
- новозавітній (народження Ісуса, Пасха)
- апостольський (з життя святих, історії про Христа).
Містерія могла зіставлятися з багатьох епізодів: наприклад, 38, писалася у віршованій формі (50 тис. віршів, 242 – діючих обличчя). Іноді містерії ділилися на 4 частини, і видовище йшло 4 дня. Щодо оформлення, наприклад, коли Бог створює небесні сфери: в ремарках значиться «Тоді повинно з`явитися небо вогняного кольору, на якому буде написано Емпірей». Наприклад, створення «нетрів земних» відображалося у вигляді басейну, в якому плавали риби. Земля вкривалася деревами і травами. Два небесні світила : велике – сонце, трохи менше – місяць. Наприклад, «Містерія пристрастей» Арну Гребан.
З часом з`являється інтермедія - маленькі вставки-сценки на побутові теми.
Технічне обладнання. Існували пересувні сцени для показу містерії:
- кільцевий – на кільцевому помості: праворуч – рай, потім – місце для оркестру, далі – палац імператора, дві ложі для дам, ліворуч – пекло: двоповерхова вежа з входом у вигляді пащеки дракона. Глядачі щільним кільцем стояли навколо помосту прямо на землі. Дія одразу в декількох відділах.
- бесідки в ряд. Фронтально до глядача. На єдиній площадці знаходилися зліва направо: зала з верхнім приміщенням для музикантів, рай на піднесенні, місто Назарет у вигляді воріт, храм, місто Єрусалим у вигляді воріт, палац, з темницею знизу; будинок єпископів у вигляді вежі, золоті ворота; чистилища у вигляді тюрми, пекло, у вигляді відкритої пащі дракона, море-басейн з плаваючим по ньому корабликом. Кількість площадок іноді була більше 20. Підмостки, на яких встановлювали бесідки, мали 20 м в довжину і 5 м у ширину. Іноді довжина підмостків доходила до 60 м . рай – розкішний, пекло – жахливий, з приладдям катувань, з величезним котлом. Всі інші місця схематично позначенні: написи, наприклад «Назарет», палац – золоте крісло.
- пересувний – коли візки проїздили мимо глядача (Англія, Іспанія, Фландрія). Глядач з раннього ранку сідав на дерев`яні помости.
Фарс (від франц. – начинка) - самостійний площівний жанр, сформувався у п. п. XV ст. його витоки – це мистецтво гістріонів та карнавали. Спочатку фарс з явився у містерії, зміцнів та виокремився в окремий жанр. Головна задача – насмішка. У фарсі стверджувався головний принцип акторської майстерності - характерність виконання, доведена до пародій. У фарсі імпровізація. Як жанр просто вимер у XVII ст. значення: в Італії із фарсу виникла комедія дель арте, у Франції мала вплив на творчість Мольєра.
Сценічні ефекти середньовічного театру.
У театрі існувала окрема посада: керівники дива. Наприклад, мало деревце розпуститися, одразу з під сцени з`являлося деревце. Інші приклади театральних див:
- розп`яття прямо на хресті – жорстокість діяла сильніше, ніж проповідь. Або вознесіння Христа - підіймали з допомогою блоків Христа в рай.
- трюми дозволяли акторам провалюватися в пекло моментально.
- відсікали голови (актора спритно підміняли лялькою і влаштовували страту).
- застосовували гарячі щіпці
- проливалися ріки крові (спеціальні бичі пухирі, наповнені вином, або тваринною кров`ю).
- водні спец. ефекти: йшов град, били блискавки, фонтани.
Текст часто імпровізувався. Кожен цех проявляв себе у всій красі: рибаки – розігрували всесвітній потоп і. т. п. Натуралізм змішувався з умовністю.
Перед початком містерії вершники сповіщали всіх про ярмарку та містерію. Місто приводилося в ідеальний порядок. Все починалося з ходу усіх учасників, усіх жителів міста, серед них виділялися маски та страховиська. На руках несли здоровенного диявола, в якого з носа та вух виходило полум’я. Веселуни у вигляді ведмедів, собак, мавп. Іноді видовище просто дивувало: величезний ведмідь грав на клавесині, вдаряючи молотками по хвостам котів; Св. Августин на величезних ходулях з висоти десяти футів читав проповіді; пливли штучні хмаринки, а з них виглядали обличчя ангелів. Завершувалося це містерією. Всі учасники ходи займали свої місця на декорованих площадках. З таких розкішних ходів і виросла містерія.
У Франції вперше було показано «Страсті Господні» у 1313 році під час в`їзду короля Філіппа IV Красивого у Париж. Франція вважається найпершою в створенні канонічних норм містерій. Але В Італії - з 1264 братство Гонфалоне показувало релігійні п’єси в Колізеї.
Значення містерії: вона підготувала театр епохи Відродження. Пробудила цікавість до театру. Але у 1548 році містерія заборонена указом.
Комментариев нет:
Отправить комментарий