Чехословацький художник розпочав працювати у театрі ще з 1943 року , але під час другої світової війни мистецтву було важко. Тому серйозно сценограф взявся за роботу у 50-х рр.
Деякі ранні роботи були ілюстраціями місця дії, гарними справжніми класичними декораціями. Тим паче це майже завжди були опери, в яких Свобода ніби віддав данину старій традиції. Але дуже швидко сценограф почав опановувати ПРОСТІР, звільняючи коробку сцени і вписуючи у рішення вистави образне мислення. Це дало змогу поетично осмислювати сценографічне вирішення вистави. В той час він співпрацював з режисером Коуржилом, продовжуючи традиції Е.Буріана. Та справжні реформи Свобода провів у галузі світла, кінетики та кінопроекцій.
Світло. Й.Свобода вперше використав і ввів у побут театру світову завісу. Яскраве світло, яке може відмежувати глядача від подій на сцені, або закрити ту частину сцени, яка зараз не потрібна. Завіса використовується для будь-яких яскравих ефектів. Пізніше він зробив театральне світло майже природнім. Він розділяв світло таким чином, що глядач бачив справжній день у саду («Чайка» А.Чехова). Пізніше це широко використовував Ю.Любімов у Театрі драми та комедії на Таганці.
Система вертикальних панелей чорних дзеркал, котрі знаходилися в різних планах сцени та по-різному переміщалися і по-різному відтіняли світло. Наприклад, використав прийом, в якому дзеркало відтіняло те, що знаходилося за кулісами, де танцювали невидимі танцівниці, це значно розширювало ілюзію сприйняття вистави. А ще вирішив проблему над якою ламали голову Головін разом з Мейєрхольдом. Вони хотіли, щоб декорація знаходилася близько до авансцени, але й разом з тим не заважала дії вистави, але в будь-якій варіації це було неможливим, і полотно було вивішено як зазвичай у вигляді далекого задника. Свобода використовує дзеркало, яке в певний момент під’їжджає близько до авансцени, але воно трохи нахилене в сторону від глядача. Зверху до колосників були підвішані різні полотна, які опускалися і відображалися у дзеркалі, від руху залежала величина їх відображення. (Опера Л.Яначека «Справа Макропулоса»). Дуже цікавим був прийом у виставі «З життя комах» Й. та К. Чапеків. На сцені були побудовані два великих шестигранники з дзеркал, нагадували собою соти бджіл. Всіх героїв грали люди, але під дією світла у дзеркалі відображалися скривлені, сплющені тіла, які нагадували комах. А сцена з чорними мурахами відображала насильницький прихід фашистів.
Кінетика. Наступні експерименти, які Свобода проводив у Національному театрі, де працював головним художником, а також у театрі «За Браной» у Празі, Державному театрі у Остраві та ін., були присвячені кінетиці. Знаковою у цьому питанні була вистава «Гамлет» В. Шекспіра. До вистави була написана перша в світі кінетична стенограма, яка ділилася на 21 епізод, в них 24 рухомі панелі переміщувалися і створювали цим безпаузне життя героїв. Саме про це мріяв Г.Крег, створюючи свого «Гамлета» разом зі К.С.Станіславським у МХТ, але бажаного результату не досяг. Кінетика – рух деталей на сцені дозволяв симультанно відображати дію.
Кіно. Останнім важливим фактором для Свободи були кінопроекції. У 1958 році на виставці в Брюсселі він показав світові Поліекран та Латерну Магіку. Поліекран – це система екранів, на які проектувалися різні кадри, і вони співпадали між собою у сюжетних лініях, в образних варіаціях. Латерна Магіка – це з`єднання системи екранів з дією акторів, або танцюристів на сцені. Наприклад, піаніст солірував на сцені, а на крані його супроводжував квінтет двійників, які грали на різних інструментах, або «Танець з кругом» - реальний танцівник танцював на сцені з кругом, яким ловив танцівницю на екрані, а вона завзято танцювала на колі, або плечі танцівника (щось подібне можна побачити у виставі «Жінка з минулого» в режисурі Д.Богомазова). Потім Свобода використовував ці принципи у виставах. Найяскравіше Латерна Магіка виявилася у виставі «Останні» за М.Горьким. На екрані були показані ілюзії, а на сцені реальний перебіг подій, і відчувалася гірка різниця між ними. В політичних виставах «Інтолеранца» - 1 у Венеції, та «Інтолеранца» - 2 у Бостоні використав телевізійні камери для того, щоб показати обличчя головного героя у збільшеному форматі, а також дії, які відбувалися у сусідніх кімнатах, а не на сцені, виводилися на екрани, і здивовані глядачі бачили іноді на екранах себе і були дуже здивовані цим. (До речі, у виставі«Войцек» Бюхнера в режисурі А.Жолдака використовуються точно такі прийоми з камерами).
Отже відкриття чехословацького сценографа залишили великий спадок для майбутнього покоління усього світу. Великий експериментатор не знав спокою, випускаючи в рік по десять вистав. Всього оформив більше 360 вистав. Це справжній творець поетичного образного театру. Йозеф Свобода створив свою нову сценічну свободу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий