Прем’єра Національного академічного драматичного театру імені І. Франка «Поміж
небом і землею», яка відбулась 19 жовтня на Камерній сцені імені С. Данченка, викликає
розбіжні думки та сумніви. Автор та режисер Ігор Афанасьєф вирішив утілити
голлівудську мрію по-українськи. Та заради чого?..
З одного боку вічна тема кохання – це завжди безпрограшний варіант сюжету. В
зазначеній виставі його розкрито в іронічно-фантазійній формі: в результаті
автокатастрофи герої зависають «поміж небом та землею» та в такий спосіб переосмислюють
свої почуття та цінності. А з іншого боку, матеріал втілений у формі сучасних
ілюзій, виявляється надто банальним і надто попсовим. Під мелодію американських
популярних хітів голлівудські зірки Джулія (Людмила Смородіна), Синтія (Ірина
Дворянин) та Мімі (Ксенія Вертинська) пританцьовують… як на дискотеці (а
точніше, намагаються це робити). Вони удають, що насправді співають, але ж видно,
що радіомікрофон не підключений і просто гойдається на шиї у Джулії-Смородіної.
Більше того, наприкінці вистави вона не приховуючи кладе мікрофон до рота, що
повністю унеможливлює здатність співати. (Очевидно, це жарт…але невдалий).
Наживо виконані Ангелом (Володимиром
Нечепоренком) хіти «La Cucaracha », «Love me tender» та «I will survive» трансформують
подію скоріше в площину шоу-бізнесу, аніж на голлівудський Бродвей, де зазвичай
ідуть складні за технікою виконання вистави та мюзикли. Варто лише згадати
рівень таких мюзиклів як «Вестсайдська історія (1957), «Кабаре» (1966) «Ісус
Христос – суперзірка» (1971), «Кішки» (1982).
Звуковий ряд вистави утворюють гучні сирени авто, що сповіщають про аварію.
Це нагадує американське «трешове» кіно про копів, справжніх «крутих» хлопців.
Можливо, в такий спосіб режисер та актори хочуть посміятися над банальними ситуаціями
в шоу-бізі та в примітивному кіно, але така ідея радше зрозуміла їм, аніж
глядачам. Гротеск та шаржований голлівудський егоїзм зірок ідуть всупереч їхньому
власному розумінні цієї теми. У такому контексті варто видзначити акторську
роботу Ксенії Вертинської в ролі Мімі. Вона органічна та пластична в всіх
танцювальних номерах. Її жахливі кривляння, пластика, інтонації – це достовірний
арсенал впливу пустоголових «артисточок-зірочок»
на тих, від кого вони чекають лише слави та грошей. Вона нагадує тварину, яка зробить усе задля досягнення
своєї цілі. Можливо, відсутність великого акторського досвіду та молодечий
екстремізм (на противагу іншим виконавцям вистави) не утворює такої великої
межі між її розумінням сучасних реалій і цим матеріалом.
Абсолютно білий сценічний простір, створений художником – постановником
Олексієм Вокарчуком, виглядає лаконічно.
Замість задника – стіна, утворена з вертикальних жалюзі, саме крізь які «просочуються»
герої. Це ніби уявний бар`єр між небом і землею. Водночас ці жалюзі слугують і театральними
кулісами коли на сцену виходять «голлівудські зірки». На них проектується
відеоряд (режисер відеоряду – Яна Стародуб-Афанасьева), що впливає на зміну
локацій лише кольоровою гамою: це або блакитне небо (рай), або синє море та
зелений ліс (справжнє життя). А ще на авансцені
купа білих подушок і повітряних кульок, які персонаж Ангел (артист Володимир
Нечепоренко) відпускає вгору, коли заходить мова про вічне життя.
Таким чином, на жаль, а можливо й на
щастя, у цій виставі український драматичний театр аж ніяк не сягнув
голлівудського Бродвею. Шоу-бізнес із кінематографом і Бродвей з реалістичною
грою акторів не склали цілісної художньої вистави. Хоч сюжет спектаклю «Поміж
небом і землею» іронічний, однак ідеться і про вічне, що у цій трактовці
банально розчинилося в мізерному, швидкоплинному, навіть брутальному. Отака невесела
історія голлівудської мрії по-українськи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий