Втеча для молоді! Куди сьогодні?

Відповідь уже десять років шукають драматург Тетяна Іващенко та Український малий драматичний театр.

«Втеча з реальності» - назва п’єси київського драматурга Тетяни Іващенко, п’єси, яка вже десять років присутня в репертуарі Українського малого драматичного театру (вистава йде на сцені Молодого академічного драматичного театру). У 2003 році автор Тетяна  Іващенко написала цей твір на замовлення театру, який хотів створити сучасний продукт для підлітків.

Українська, та й світова література, не часто радує якісними сюжетами саме для цієї вікової категорії. Складно вловити мінливість важливої теми, сучасність впливів моди, музики та вподобань загалом. Драматург разом із театром врахували побажання педагогів та батьків, і, звісно, самих підлітків щодо створення вистави про життя сучасної молоді, її будні та свята, палке кохання та випробовування, у цьому разі - наркотики. Адже насамперед це має зацікавити їх.

«Втеча з реальності» розповідає про хисткий момент вибору молоді. Це важливий етап життя кожної людини, в якому не потрібно надміру повчати, чи занадто дозволяти все, варто намагатися надавати можливість дітям самостійно робити свій вибір. Певні помилки – це ще не великий гріх, але величезна біда, коли дитина оступиться назавжди і не зможе повернутися в реальний світ. Втеча за допомогою наркотиків від проблем, від болю будь-яких втрат, від браку любові чи то батьків, чи то обранця призводить лише до одного – до трагічного фіналу.

Сильна драматургічна основа в тому, що п’єса дає пораду, не нав’язуючи ніяких дій. Вона лише змушує замислитися, показує дві сторони – втрачений, загублений світ та прекрасний романтичний час, який можна прожити без клубів, наркотиків та сексуального падіння, натомість створити власну історію Ромео та Джульєтти, вічної теми кохання, але із гарним продовженням у сімейному щасті і власних дітях.

Постановку здійснив режисер Іван Сорока. У виставі за десять років декілька разів змінювався склад акторів. Головну героїню Сніжану колись грала  Наталя Озірська (актриса Театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра), сьогодні цю роль виконує Марина Вишневецька. Тендітна актриса з довгим світлим волоссям та милим обличчям досить тонко передає ліричний настрій своєї героїні. Адже Сніжана так хотіла любити, що ладна була на все заради молодого поета Єгора (колись дуже вдало підібраний для ролі актор з Молодого академічного драматичного театру Андрій Курган, сьогодні Леонід Кондратюк). Єгор і зовні геть не відповідає уявленням про героя-поета, красивого та харизматичного хлопця, до якого липнуть дівчата, і за характером - саме він не втримується і підсідає на голку. Ще гірше, що Єгор сам не розуміє, які йому знайти рухи, які жести у поводжені  з дівчиною, яку він наче кохає, а потім віддає на поталу Наркому (Олександр Галафутник), аби отримати дозу жаданої отрути, без якої не можуть вже прожити його тіло та розум.  Та й сценографічні модулі (художник Олексій Гавриш) цей «герой» - поет не може підкорити, принаймні зробити так, щоб це виглядало естетично.

Посеред сцени звисає канат, що його розгойдують Нарком та бізнесмен Павло Сергійович (Олег Коваленк), які продають «лохам» дози, які, не жартуючи, вішають дівчат та хлопців на цей жахливий канат (мотузку? петлю?). Єгор потрапляє на гачок, «висить на голці», звисає з цього канату, поки врешті – решт не падає на землю. Ось цей епізод в актора Леоніда Кондратюка виглядає трохи награно та перебільшено. Та водночас варто зазначити, що фінальні, надважливі фрази – про власний вибір Єгор - Кондратюк промовляє досить переконливо. Отже, ще є куди рости.

Позаду каната натягнуто вітрила корабля, збоку линви: молодь, вирушає у свою подорож так прекрасно і так чуттєво, важливо лише не втонути, не заблукати і не впасти. Важливо зуміти спрямувати себе до світлого майбутнього. Адже два світи зовсім поруч, на відстані витягнутої руки, лише треба обрати правильних напрямок. Жахлива метафора: вітрило стрімко падає вниз, за ним стоять два наркобізнисмени, а молодь падає під важкістю білого ворога, спільного жахливого друга – наркотику. Не всі з них виживуть, не всі зможуть встати з-під білих покривів. Життя закінчиться для Аліни (Анна Силенко), Каті (Наталя Лінник), Дениса (Євген Харитонов). Ця машина брудного бізнесу поглине і матір Сніжани – непідкупну та чесну журналістку Ірину Василівну (Валентина Кімберська).

Звісно, за десять років змінилися мода, смаки, музичні вподобання, але проблема втечі від реальності залишилась. Тому сьогоднішні підлітки, побачивши різницю жахливого та красивого, романтичного та безнадійного, свіжого та зруйнованого, мають самі обирати, що для них краще. Романтичний легкий танець, що повторює рухи Сніжани та Єгора на початку вистави, завершує виставу як надія на правильний вибір. Нові Юнак (Петро Наку) та Дівчина (Юліанна Тодорюк) у розквіті свого життя та потенціалу, красиві та щасливі танцюють натхненно, їхні рухи сповнені надії. Проте знову їх підстерігає Нарком, він полює на них, чіпляє на гачок. Усі зникають за лаштунками, та хочеться вірити, що цих юних героїв не торкнеться біда. Хочеться вірити, що вони відстоять своє життя та право на щасливе майбутнє.

А сьогодні ми вітаємо творців вистави – драматурга Тетяну Іващенко, режисера Івана Сороку та всіх акторів – із десятилітнім ювілеєм і бажаємо нових вистав-довгожителівУкраїнському малому драматичному театру. 

Стаття надрукована у журналі "Театральна пектораль" № 5-6, 2013.

P.S. Ще одна гарна новина, що на початку цього року відбулася прем’єра цієї п’єси на сцені  Львівського обласного музично-драматичного театру ім. Ю. Дрогобича, де режисером виступив Влад Сорокін.