4-7 вересня на Камерній сцені ім. С. Данченка у Національному академічному українському музично-драматичному театрі ім. І. Франка відбувся показ двох камерних вистав Львівського Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької. Маленькі гастролі маленьких вистав. Але маленьким ми можемо назвати лише розмір зали. Адже філософські проблеми, що були винесені на розсуд глядача досить великих масштабів.
4-5 вересня Заньківчани показали виставу сучасної французької авторки Ясміни Рези «Арт» у постановці Вадима Сікорського. Вистава, яка розповідає про дружбу трьох чоловіків – це біла частина гастролей. Сценічний простір (художник – Влод Кауфман) дуже простий: білі простирадла, якими завішані стіни та стеля, виходять ніби в глядачеві залу. Таким чином ніби збільшуючи простір сцени, і водночас приєднуючи публіку до дійства. Тобто, те, що розповідається, стосується кожного з глядачів. І, звичайно, біла картина, актуальне радикальне мистецтво, через яку відбуваються всі сварки між друзями, присутня на сцені. Вона висить просто у них над головами. Глядач не може роздивитися її повністю, тому не розуміє, чи є на ній сірі лінії, чи вона дійсно «біле гівно», як називає її герой вистави Марк (Богдан Ракевич). Сварки переходять з картини на інші теми, на вияснення більш глибоких проблем, що накопилися в середині кожного з них. У Сержа (Назарій Московець) та Марка (Богдан Ракевич) є хоча б власний простір – у кожного білий стілець. Тому найбільш драматичним виглядає Іван (Юрій Хвостенко), який сидить просто на підлозі з подушкою у руках. Він найбільш соціально і психологічно не захищений, і найменше може поступитися за себе, не може навіть обрати власну сторону впливу, тому що дорожить обома друзями. Хлопці одягнені практично однаково – всі у білих костюмах та сорочках, лише у Івана замість піджака білий плащ, у який він ховається, щоб його ніхто не чіпав, ніби у власну мушлю. Їхні відверті виверження власних історій у такому просторі нагадують відвідини лікарні. Та й неодноразово, Іван згадує про своє лікування у психіатра. Адже так важливо випустити накопичене болісне існування із себе геть, і почати новий день вільним від проблем. Тому, можливо, навіть не усвідомлюючи всього, вони дійсно потрібні один одному у такий важливий для кожного проміжок власного життя. Можливо, вони і є лікарями, або просто вакциною від власних проблем. Дуже приємно було спостерігати за якісною сильною роботою молодих акторів.
6-7 вересня була показана друга камерна вистава «Загадкові варіації» Е.-Е. Шмітта, також у постановці Вадима Сікорського. Це чорна частина гастролей. Знову ж таки сценічний простір дуже лаконічний (сценограф – Олександр Оверчук): так само натягненні простирадла, які виходять ніби трохи в глядачеву залу, але на цей раз вони чорні. На сцені ще є парочка круглих підставок-колб, на які просто зручно класти непотрібні предмети, а також вішалка, на яку декілька разів поспіль вішає свій плащ Ерік Ларсен (Олег Стефан). На вішалці білі погашені свічки та декілька стільців. Лаконічна темна хатинка відлюдника, куди важко потрапити. Вона ще нагадує нору, в якій ховається з вигляду страшний звір, а насправді душевна чуттєва людина. Монументальний сам господар-відлюдник – письменник Абель Знорко у виконанні Богдана Козака. Гра цього актора наповнена повільним розтягуванням слів, величними жестами. Його довгі виразні пальці говорять більше ніж, його слова. А дивний сміх та сарказм змінюється справжніми сльозами, коли він дізнається всю правду про жінку, з якою стільки років листувався, а особливо про її смерть. Його чорний одяг відповідає його способу життя. Лише музика Едуара Емара пом’якшує його вигляд. Чудовий спогад про неймовірну жінку, з яким він не хоче ділитися, постійно вимикаючи цю музику. Олег Стефан, запрошений актор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса, на противагу йому створює образ Ларсена-сім’янина, беззахисного, приземленого, дуже звичайного, так би мовити, чоловіка. Його костюм – це єдина світла пляма у цій темній виставі – білий в’язаний светр та білі брюки ще більше вказують на його домашність. Поєднання двох акторів з різних театрів, і навіть, з різних театральних шкіл все одно залишає виставу цілісною. Вона дійсно про вічні філософські проблеми: про кохання, симпатії, про душу.
Отже, коротенькі, але вдалі гастролі не пройшли не поміченими. Ці дві вистави прозвучали сильно і залишили чорно-білий слід і спогади про себе надовго. До наступних гастролей, Заньківчани!
Комментариев нет:
Отправить комментарий