Фото: Віктора Кравченко
2-3 листопада на малій сцені Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М. Садовського вийшла прем’єра «Замовляю любов» Т. Іващенко (режисер – Т. Славінська).
Віра Миколаївна у виконанні актриси Любов Остапчук ззовні звичайна жінка олігарха з награними манерами, яка не любить розкидати грошима і веде себе як справжнє стерво. Але всередині вона звичайна проста жінка, яка прагне кохати та довіряти, і головне – бути потрібною. Тому вона робить дивні вчинки: замовляє чоловіка-красеня і найстрашніше закохується в нього, стаючи жертвою афери. Актриса дуже чітко змінює награну поведінку на справжнє відверте почуття. Коли вона вислуховує брехню Кирила (Антона Михайлика), вона губить свою індивідуальність, вона сідає в сукні на підлогу, недолуго падає на спину, вона п’є алкоголь на сходинках і займається там коханням. Вона робить дурниці, але вона кохає. А це найголовніше. Молодий актор Антон Михайлик, що грає красеня-звабника Кирила зовнішньо ідеально підходить на цю роль. Але внутрішньо він не набирає потрібного градусу ролі. На фоні досвідченої актриси Любов Остапчук, що грає з шаленим запалом, він просто не переконує у можливості звабити таку жінку. Скоріше навпаки, вона могла б його звабити, обібрати і викинути на смітник.
Сценографічне оформлення (художник – Валентин Качуровський) практично всю дію залишається не рухомим та монохромним. Чорно-білі тони ніби показують дві сторони кохання, що отримала Віра Миколаївна – Остапчук – справжнє і удаване. Кирил (Антон Михайлик) переконує жінку у коханні всілякими гарними історіями, спостеріганнями за зірками. І свого апогею його брехня досягає обіцянкою мати один парашут на двох: на заднику зверху висить ніби біленька хмарка з білим стрічками, які вони беруть у руки і ніби летять на крилах кохання. Але все закінчується і звичайний елемент побуту більше ніколи не нагадує про романтику. Коли кохаєш всі повсякденні речі опоетизовуються, а коли кохання проходить, ці речі не викликають ніяких ілюзій.
У ролі Надії молода актриса Анна Положенко теж створює двояку ілюзію – з одного боку бідної жінки-перукаря, з іншого аферистку, що вже не вперше обкрадає багатеньких жіночок. Тому залишається не відомим хто з цих двох жінок насправді більше відповідає ярликові «стерва», але можна чітко засвідчити – що завжди отримуєш від людей те ж саме, що даєш їм. Вічна істина не рятує любов, а просто ще раз карає кожного із цих героїв. Музичний супровід вистави відповідає попсовому сприйняттю життя головних героїв. Олег Мітяєв із піснею «Лето – это маленькая жизнь» та легенькі музичні композиції підкреслюють буденність і звичайність ситуації, яка може стосуватися будь-якої жінки та чоловіка.
В цілому вистава вийшла цікава, поетична і цілісна, що дає їй право бути і проголошувати життєві істини кохання.
http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=272840
повну версію статті надруковано в газеті "Голос України" за 17 листопада 2012 року
Комментариев нет:
Отправить комментарий