Наприкінці ХІХ – го століття у містах почала зростати кількість естонців, тому виникла потреба у театральних постановках естонською мовою. «Ванемуйне» як єдиний естонський колектив в Тарту повинен був задовільнити широку публіку. Це й призвело у 1878 році до заміни художнього керівника театру Рейнхольда Сахкера (1843-1919), Августом Війрою (1853 – 1919).
Це був дуже важкий час як і для всього колективу, так і для Війри особисто. У театру не було матеріальної основи та професійних акторів, майже не було національної драматичної літератури. Ще й до всього місцеве управління німецького характеру протистояло будь-яким естонським починанням. Література контролювалася цензурою, де п`єси затримувалися до двух років і часто отримували негативну відповідь.
Але завдяки винахідливості Війри, до репертуару ввійшли п’єси естонською мовою. Зазвичай, це були одноактні або двоактні п’єси жартівливого характеру з піснями та музичним супроводом. Значною подією для естонського театру була постановка в 1886 році комедії Юхана Кундери (1852-1888) «Відставний солдат». В ній показані протистояння володаря великого маєтку та бідної сім`ї орендаря. І на фоні цього сюжету розгортається історія нещасливого кохання парубка та дівчини, шлюбу яких перечить соціальна нерівність. Але, завдяки посередництву старого відставного солдату, молоді знаходять своє щастя, а багатий хазяїн залишається у дурнях. Як бачимо, сюжет перегукується із українською п’єсою «Щельменко-денщик» Г. Квітки-Основ`яненка, що була написана значно раніше (у 1838 році). Але все одно, через застій національної драматургії, більшу частину репертуару займала перекладні твори. Тому не дивно, що музичні вистави посіли головні позиції у театрі. Загалом це були п`єси з музикою, мелодрами і оперети з лірико-романтичним змістом. А для інтелігенції театр ставив класичні твори. Це був період «двоякості», особистого роздвоєння Війри.
Слід виділити постановку першої музично – драматичної вистави «Преціозі», що відбулася 24 березня 1883. Відмічали народність музики К. М. Вебера та гуманізм П.А Вольфа, де любов перемагала расові перешкоди. У постановці приймало участь понад п’ятдесят чоловік. В репертуарі вона існувала двадцять років, витримавши сто чотирнадцять показів. Також в 1885 році показана оперета Планкетта «Корневільські дзвони».
Але Війра демонстрував і іншу сторону театру. Він вперше вивів на естонську сцену якісну класичну драматургію: 1885 році вперше здійснив постановку драми Вольтера «Магомет» в обробці І. Гете, у 1886 році –комедії Мольєра «Скупий», у 1888 році - комедії В. Шкспіра «Венеціанський купець». П’єса «Венеціанський купець» виконувалася примітивно з багатьма недоліками, але театр Війри вперше втілив п’єси Шекспіра на естонській сцені. Що і стало однією із яскравих подій естонського театру 80-х років. Далі у 1889 року відбулася прем’єра «Приборкання норовливої» Шекспіра, де режисером і виконавцем ролі Петруччо був К. Михайла. З мелодраматичних п`єс можна відмітити постановку в 1888 році «Цвіркуна» Ш. Бирх-Пфейфер (по одноіменному оповіданню Жорж Санд) і «Дебори» Розенталя.
Велике піднесення театру у 80-тих роках змінилося жорстокими репресіями 90-тих. Колективу «Ванемуйне» було взагалі заборонено влаштовувати вистави, але вже через рік Війра отримав дозвіл з Петербургу грати спектаклі під свою особисту відповідальність. Окрім постановок вистав, режисер мав сам знайти матеріальний дохід. Так розпочався другий період діяльності Війри у театрі «Ванемуйне». І як завжди, для подальшого існування театру потрібно було шукати гроші, тому вони мали підлаштуватися під бажання публіки, яка прагнула бачити «феєричні постановки».
Ситуацію врятували інсценівки романів Жюля Верна. У 1891 році інсценізовано «Подорож навколо світу у 80 днів», в 1895 – «Діти капітана Гранта», а у 1898 – «Михайло Строгов». Ідея здивувати публіку яскравістю постановок призвела до створення лише зовнішньої сторони вистави без глибинних переживань і істин. Кожна постановка була сенсацією.
Варто згадати про постановку п`єси П. Якобсона і А. Війри «Король з Удумяе, або коронована добропорядність» – популярний спектакль з піснями та танцями. Не дивлячись на псевдоміфологічний зміст та стилістичні нерівності виконання, це була яскрава постановка. Старі постановки залишалися у репертуарі, але не були вже популярними та потрібними.
І третій період у діяльності режисера Війри прийнято розпочинати з постановки драми Ф. Шіллера «Розбійники», прим`єра якої відулася 17 жовтня 1899 року. Але на цей раз, Війра не зміг задовільнити настрої публіки. Останньою його спробою відповідати тенденціям часу стала постановка «На дні» М. Горького у 1903 році. Але п’єса «На дні» не була прийнята міщанською публікою, яка відвідувала його театр. Тому Війра опинився між двох вогнів: не зміг задовільнити потреби буржуазії, але й не зміг завоювати симпатії демократично налаштованих мас.
Але прагнення новацій не полишало його до кінця творчості: він дав першу оперну постановку естонською мовою. 19 жовтня 1905 року була поставлена опера Мегюля «Йосиф та його браття». Преса відмічала гарні костюми та декорація, і не більше.
Величезне значення має творчість режисера Війри для подальшого розвитку національного естонського театру в цілому. Адже він не просто прагнув задовільнити бажання публіки, а все таки намагався ознайомити естонський народ зі здобутками світової драматургії. Прагнув створити театр, який буде грати естонською мовою естонські твори, хоча більше ставив перекладну драматургію через брак національної. Навіть вніс новаторство в оперне мистецтво, поставивши першу оперу естонською мовою. Чим і поклав основу національному музичному театрові. Звичайно, на початок 90-х років театр Війри застарів, але головна його задача була виконана: з кадрів напівпрофесійного театру виріс справжній національний професійний естонський театр.
Комментариев нет:
Отправить комментарий