Розвиток театру Чехії. Народні засади.

Для Чехії кінець XVIII — перша половина XIX ст. – це період національного відродження. Представники цього руху всі свої сили покладали на відродження та розвиток національної культури під гаслами епохи Просвітництва. Драматурги Йозеф Каєтан Тил та Божена Немцова не тільки описували сучасні проблеми, а самі були учасниками революційних подій у Празі в 1848 році. До цього періоду відноситься становлення чеського театру.

Під час боротьби з австрійською реакцією у 1851 році Тил створив Товариство національного чеського театру. Вони закликали народ зібрати гроші для будівництва театрального приміщення. Розсилали листи з заголовками «Народ-собі». Цей прогресивний метод вже у 1868 році призводить до початку  закладання будівлі  Національного театру (Narodni divadlo) в Празі. При цьому зібралася велика кількість народу. Відкриття театру відбулося у  1881 році оперою Берджиха Сметани «Лібуша», але через два місяці театр згорів. 18 листопада 1883 року відбулося друге відкриття театру. На сьогоднішній день театр грає на 3-х сценах (а також  є експериментальна площадка «Латерна Магіка» (Магічний ліхтар)). Головна сцена – це історична будівля театру, де йдуть лише музичні вистави. Має свої традиції, наприклад,  1 січня кожного року представляють оперу «Лібуше» Б. Сметани, якою відкрився цей театр. Це  так званий елітарний театр.

Національний театр

Друга сцена – «Становий театр» (Stavovske divadlo). Це найстаріший театр Чехії, існує з 1784 році,  але спочатку у ньому йшли німецькомовні вистави. Зараз тут ідуть драматичні вистави.

Становий театр

І третя сцена – «Коловратський театр» (Divadlo Kolowrat), в репертуарі цього театру драматичні і оперні вистави. Цікаву експериментальну площадку «Латерну Магіка» («Магічний ліхтар») неможливо віднести до класичного жанру. Вона поєднує різні способи зображення із живою грою акторів на сцені. Головний принцип театру – пошук специфічної передачі театрального сюжету, при використанні різних елементів. «Латерна Магіка» вперше  показана публіці  на всесвітній виставці ЕКСПО`58 у Брюсселі, де створила цілий фурор. Винахідник Латерни Магіки Йозеф Свобода, видатний сценограф театру. Він розробляв певні експерименти зі світлом, кінетикою та поліекраном. Він не просто вводив кіно чи відео-проекції на сцену, як до нього це робили Лесь Курбас, Ервін Піскатор, а поєднував дію на сцені з відео-зображенням, де іноді навіть рухи акторів на сцені продовжувалися у відео

Інші міста теж пройнялися ідеєю створення власного театру, тому у 1884 році  був відкритий  Національний театр у місті Брно (Narodni divadlo v Brne), за взірцем Національного театру в Празі. У теперішній час Національний театр у Брно має три сцени, по суті є об'єднанням двох профільних театрів і однієї театральної зали: Театр Магена (Mahenovo divadlo) — історично перший театр, нині тут суто драматична сцена; первинно німецькомовний міський театр, будівлю було зведено спеціально для театру популярним Бюро Фельнер & Гельмер у 1882 році;

Театр Магена

 Театр Яначека (Janackovo divadlo) — оперна сцена Брноського Національного театру; власне театр опери та балету, заснований у 1965 році. Працює у сучасній функціональній будівлі, зведеній у 1961—1965 роках.

Театр Яначека

Театр Редута (Divadlo Reduta) — будівля, що є найстарішою театральною будівлею в Центральній Європі й нещодавно була реконструйована, нині  тут немає постійної трупи і приміщення використовується для гастрольних виступів різних театральних колективів, проведення інших культурних заходів тощо.

Театр Редута (праворуч)

Національне сценічне мистецтво  в Чехії було сформовано в середині XIX в. З величезної кількості напівпрофесійних труп Пльзені, Праги, Брно поступово сформувалося декілька  міцних акторських колективів, які до відкриття Національного театру працювали на сцені Тимчасового театру  (1862—1883). Чеське театральне мистецтво оминуло класицизм, романтизм і прийшло одразу до реалізму.  

Ствердження реалістичних тенденцій на сцені пов’язано з ім`ям актора Індржиха Мошни (1837—1911). Він розвивав принципи реалістичного сценічного мистецтва, закладені в драматургії Тила. Можна також виділити його ролі у російській класиці: Бобчинський, Расплюєв, Кочкарьов, Перчихин, Акім. Такий репертуар зіграв роль зближення чеської та російської культури.  Мошна був актором школи «переживання», глибоким тлумачем ідей автора. У книзі Ф. Рахліх «Індержих Мошна» можна дізнатися подробиці про його мистецтво та життєві колізії.

Також важливо згадати акторів нового покоління: Гана Квапілова (1860—1907), Едуард Воян (1853— 1920), Марія Гюбнерова (1862—1931). Ці актори продовжували традиції Мошни, виражали ідеї національно-визвольної боротьби чеського народу та прагнули  проникати в глибини духовного життя

В 1911 році було створено Спілку робітничої театральної самодіяльності, яка призвела до розвитку революційних театрів. З 1920 року вони видавали журнал «Робочий театр», що керував цим рухом. П’ятсот колективів підтримували цю революцію, але після 1921 ця спілка не могла існувати.

З 1922 по 1929 роки тривав період пошуків різноманітних форм революційної пропаганди. Режисери та актори: Індержих Гонзль, Еміль Франтішек Буріан (заснував у 1933 році театр Д-34), Ярослав Пруха та ін. плідно контактували з радянським театром.  Найяскравішим представником був Індржих Гонзль (1894—1953) — театральний діяч, який присвятив свою творчість служінню пролетаріату. Він зазначав: «Нас не влаштовував сучасний театр. Він нічого не давав робітнику. І ми почали діяти  на свій страх і ризик».

Так створюється  Гонзлем Дедрасбор (Дельницкі драматицкі сбор) — робочий колектив хорової декломації. Вони плідно вивчали і впроваджували принципи радянського театру у своїй країні. Він теоретично осмислює художні явища, і описує їх в 1925 році у книзі «Раскрепащенная сцена». В цьому ж році Гонзль та режисер Йержі Фрейка створюють молодіжний театральний колектив «Визвольний театр».  Його підтримав Юліус Фучик, який писав про кожну прем’єру цього театру.

Друге народження «Визвольний театр» отримав у 1927 році, коли тут почали працювати актори та драматурги Іржі Восковець та Ян Веріх,  композитор Ярослав Єжек. Тут створювали вистави у формі політичного ревю, гострі сатири, які висміювали буржуазію, а після 30-тих років – німецький фашизм.  

V+W

З вистави у виставу переходили незмінні маски: вибілене крейдою з намальованим до вух ротом у Веріха та припіднятими бровами у Восковця.  Веріх був завжди рухливим та крикливим, Восковець – більш спокійним. Він славився чіткою дикцією, а Веріх – мистецтвом скоромовки. Вони часто сварилися на сцені, або розмовляли кожен про своє. Але головною ідеєю було – висміяти Недолугість, Мракобісся, Тупість. Їхній колектив скорочено називався «V + W».

У 1907 році в Празі був відкритий «Міський театр на Королівських Виноградниках» (Divadlo Na Vinohradech), де з 1913 року дякуючи зусиллям Карла Хьюго Гілара реалізувалися  тенденції експресіонізму. В той час театральна критика досягала вже високого рівня  (Франтішек Ксавер Шалда, Вацлав Тіле, Індржих Водак), виходили спеціалізовані журнали («Сцена»). Також це був час розквіту чеського шансону і кабаре  (Йозеф Шваб-Малостранскій, Карел Гашлер), що виросли у так звану  «Червону сімку». Деякий час театр носив статус Чехословацької Армії, але зараз повернув собі свою історичну назву.

Театр на Виноградах

Одною з найпопулярніших у Чехії є п’єса  Й. К. Тила «Фідловачка», написана ще в 1834 році. Саме в цій п’єсі вперше  прозвучала пісня «Де  мій дім?» (Kde domov muj), що пізніше стала національним гімном Чехії. Тому виник театр з назвою «На Фідловачке» (Divadlo na Fidlovacce). Театр «На Фідловачке» не працював майже 20 років через аварійність будівлі. Знову відкрився 28 жовтня 1998 року. Зусиллям акторів театр було реставровано і його зала зберегла риси старої празької театральної арени з дерев`яними сидіннями, що нагадують амфітеатр. Сьогодні «Фідловачка» - не тільки музична сцена, де грається велика кількість мюзиклів, але й драматична.  

Театр «На Забрадли» (Divadlo Na Zabradli) виник в 1958 році, його засновники – Гелена Філіппова, Іван Мискочіл, Йіржи Сухій, Владімір Водічка. Відкрився театр 9 грудня  виставою «Якщо б тисяча кларнетів».  3 березня  1959 році у цей театр прийшов  Ладіслав Фіалка з групою пантоміми (спектакль під назвою «Пантоміма на Забрадлі»), він урятував цей забутий жанр.  Драматичний  жанр та пантоміма існували поруч до 1991 року, до смерті Ладіслава Фіалки. Театр став відомим  у  60-ті роки, коли основу його репертуару складали  абсурдні  п’єси  Вацлава Гавела. У кінці 90-х років головним режисером театру був талановитий П. Лебл, що пропонував цікаві трактування, наприклад, п’єс А. Чехова, які і досі ідуть у його постановці.

Театр на Забрадлі

Ще один відомий театр Праги «Театр без Забрадлі» (Divadlo Bez zabradli, «Театр без забору») був заснований у 1990 році Чарльзом Херманком, зараз директор театру. Цей театр змінював своє місце знаходження, поки він, нарешті, знайшов постійний притулок  в Палаці Адріа.

Можна ще назвати такі театри: «Театр під Пальмовкою» (Divadlo pod Palmovkou), «Дейвицкій театр» (Dejvicke divadlo). А також «театр  малих форм»: «Семафор» (Semafor), що зазнав розквіту у 60-ті роки. Тут гралися популярні п’єси драматургів молодого покоління -  Павла Когоута, Вацлава Гавела. Під час «оксамитової революції» у листопаді 1989 році саме театральні діячі разом зі студентами організували «Громадянський форум», що зіграло вирішальну роль у падінні комуністичної влади. Не випадково драматург Вацлав Гавел став президентом Чехословакії, а потім Чеської республіки. «Жижковський театр Яри Ціммрмана» (Zizkovske divadlo Jary Cimrmana). Яра Ціммрман – вигадана  фігура, такий собі чеський національний герой, що володіє всіма талантами, до речі, він сам пише (на його рахунку 14 п`єс). Його винахідники – відомі актори Л. Смоляк та З. Сверак.  У театрі ставляться лише ці 14 п`єс, але тут завжди аншлаг.

 В Чехії також популярний жанр «Чорний театр», що діє за принципом оптичного ефекту, трюка так званого чорного кабінету, який використовує недосконалість людського ока: він не здатен роздивитися чорні предмети на чорному фоні. Таким чином предмети та реквізит, який актори одягнуті у все чорне тримають у руках, рухаються ніби самостійно.

Серед інших театральних міст Чехії важливо згадати про Остраву, в якій функціонує чотири театри: Národní divadlo moravskoslezské (Національний театр Моравії-Сілезії). У нього два будівлі: Divadlo Antonína Dvořáka (імені Антоніна Дворжака) і Divadlo Jiřího Myrona; та  театри: Divadlo Petra Bezruče (імені Петра Безруча), Komorní scéna Aréna (Камерний театр-арена) і Ляльковий театр Острави.

Сьогодні чеський театр звільнився від пострадянського впливу і змінив орієнтири на Європу. Країна з 2004 року перебуває в Євросоюзі, тому такі зміни не викликають здивувань.