Сьогодні не часто згадується про існування аматорських театрів і студій. На жаль, ми призабули, що професійний український театр народився із аматорського руху. І не тільки український, адже раніше театральної освіти як такої не було, тільки були талановиті люди, які об’єднували навколо себе однодумців. Так у минулому виник театр Миколи Бабича у Сумах у 1865 році, так було створено аматорський гурток Київського університету у 1859 році. Його організували студенти – Михайло Старицький, Микола Лисенко, Павло Чубинський та інші. У Чернігові було засновано відомим байкарем Леонідом Глібовим «Товариство, кохаючих рідну мову». На Заході треба згадати Коломийський український аматорський театр, що був створений у 1848 році Іваном Озаркевичем та Алоїзі Ляйтнером. Це була практично перша трупа Галичини. Саме Іван Озаркевич зміг адаптувати драматургію Івана Котляревського до місцевих уподобань та говірок. Хоча театр існував не довго, він все ж таки пожвавив попит до українського мистецтва. І вже до 1864 року аматорський театр перетворюється на професійну мандрівну трупу «Руський народний театр» при товаристві «Руська бесіда». А в 1911 році тут виникає аматорський театр ім. І. Котляревського. Також цікавий Гуцульський театр, який заснував Гнат Хоткевич і трупа акторів-аматорів у 1910 році в селі Краснопілля на Гуцульщині. Акторами були звичайні гуцули-селяни, які їздили на гастролі до Польщі, до Росії і таким чином прославляли просте українське життя.
І сьогодні досить бурхливо розвивається аматорський театр. Звичайно, його функції змінилися, за такої кількості професійних театрів, кіно та інтернету, потреба в аматорському театрі зменшилася. Але все одно потрібно звертати увагу на існування аматорського мистецтва, адже саме такі студії дають можливість багатьом людям займатися театром як своєрідним хобі у вільний від роботи час, або навіть лікуватися від комплексів чи інших моральних проблем. А студентські театри, що найбільш зустрічаються в педагогічних навчальних установах, виховують у майбутніх вчителів вміння правильно і красиво говорити, правильно подавати себе і зацікавлювати аудиторію.
Одним із найбільш відомих київських аматорських колективів є студентський театр «Вавилон». Він існує вже більше десяти років. Вистави театру можна переглянути в актовій залі Гуманітарного корпусу Національного університету ім. М. Драгоманова (вул. Тургенівська, 8/14). Його засновниця та режисер Ірина Савченко, доцент кафедри української літератури та викладач університету ім. М. Драгоманова. Разом з нею з 2009 року працює Альона Шашко, теж викладач університету. У 2009 році театр отримав статус «народного». З їхніх робіт найпопулярнішими є вистави: «І все-таки я тебе зраджу» за Лесею Українкою, п’єса Неди Нежданої, «Блаженний острів Саватія Гуски» за п’єсою «Як загинув Гуска» М. Куліша, «Ромео та Жасмин» за п’єсою О. Гавроша, «Нас було шестеро» за п’єсою О. Коломійця, «Повернення у нікуди» Л. Демської, «Великий льох» за Т. Шевченком, «Горить горобина» І. Драч. З перелічених вистав видно, що театр концептуально працює лише з українською літературою. Колектив бере активну участь у різних фестивалях: «Простір» у Чернігові, «Артист» в Луганську, «Березневі коти» в Ужгороді, «Театральний куфар» у Мінську, «Південні маски» у Миколаєві, Одесі, Коблево. А також з ініціативи театру започатковані два фестивалі: «Різдвяна зірка», що проходить в Києві у грудні та «Перевтілення», що вперше відбувся у травні цього року також у Києві. Єдина проблема студентського театру – це постійна зміна акторів, адже випускаючись з університету, їм важко залишитися у трупі. Ірина Савченко вважає, що ділити акторів на аматорів та професійних не потрібно. Скрізь є свої і хороші і погані прикмети. Але єдине, що все ж таки відрізняє – це внутрішній стан. Професійний актор більше грає технікою, а аматорський може грати лише власним нутром, душею і серцем.
Фото з вистави "Повернення в нікуди".
Театр "Вавилон". Фото Ірини Тищук
Звичайно, університети мають концентрувати навколо себе театральні колективи. Тому варто згадати і інші студентські театри: при театральному Центрі Києво-Могилянської академії існує студентський театральний клуб, який очолює педагог КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого Тетяна Шуран; «Резонанс» - народний театр ім. В. Д. Дайнекіна, що діє при Кіровоградському державному педагогічному університеті ім. В. Винниченка, заснований у 1956 році, з 1978 року носить звання «народний»; театр-студія «Хочу», що діє в Народному домі «Просвіта» Національного університету «Львівська політехніка» з 1988 року; при Полтавському національному педагогічному університеті ім. В. Короленка існує театр «Фабула», що спеціалізується на подіях середньовіччя, іноді охоплює епохи відродження та античність; «Сім муз» - студентський театр Кримського гуманітарного університету, що був заснований у 2003 році і відкрився 25 лютого на день народження Лесі Українки виставою «Листи так довго йдуть…» за творами Лесі Українки; театр «Deep» (в перекладі з англійської – глибина) Луганського державного інституту культури, заснований у 2006 році. Останній неможливо назвати суто аматорським, адже в ньому працюють студенти та випускники театрального закладу під керівництвом викладача кафедри театрального мистецтва Олександра Баркара.
З вистави театру-студії «SPLASH»
Також дуже поширеним видом аматорського мистецтва є незалежні театри-студії, які збирають навколо себе людей різного віку, що полюбляють заняття театру як власне хобі. Саме такою є театр-студія акторської майстерності «SPLASH», що в перекладі з англійської мови означає «сплеск». Студія існує три роки, з 2009. Засновники та ініціатори – Наталя Якимченко (навчається у Рівненському гуманітарному університеті, на факультеті – театральної режисури), Євгенія Федорова (випускниця Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, режисер) Володимир Дальван, Денис Лемайкін (актор Київського муніципального академічного театру ляльок). Всі інші учасники студії – аматори. Чотири режисери проводять заняття для вечірніх груп та груп вихідного дня. Вони навчають акторській майстерності, сценічному рухові та сценічній мові. Актори-аматори беруть участь у виставах. За три роки було поставлено сім вистав: пластична фантазія «Чорно-білі проби» (режисер В. Дальван), «Спектакль про любов» за п’єсою В. Соллогуба, (режисер – Є. Федорова), драматична фантазія «Мій Джонатан» за «Чайкою на ім`я Джонатан» Р. Баха, «Дуже проста історія» М. Ладо (режисер – Є. Федорова), казки на тему Оскара Вайльда «СкаZки» (режисер – В. Дальван), «Дім Бернарди Альби» Ф. Г. Лорки (режисер – Н. Якимченко), «Обережно, жінки» О. Курейчіка (режисер В. Дальван). Експеримент останньої вистави у тому, що тут усі жіночі ролі грають чоловіка, а єдину чоловічу роль виконує жінка. 14 вересня 2012 року у театрі відбулася прем’єра «Людський голос» Ж. Кокто (режисер – Є. Федорова). Головну роль виконувала професійна актриса Інна Бовкун (випускниця Київського національного університету культури та мистецтв), тому це можна вважати окремим незалежним проектом. Студія знаходиться за адресою вул. Кравченко, 22, що на Лук`янівці в маленькому підвальному приміщенні. Але там є два зали, які використовують і для практичних занять, і для репетицій, і власне для показу вистав. Звичайно, важко зробити якісну виставу у таких умовах. І все ж таки організатори-режисери займаються усім, вони шиють костюми, створюють декорації, музичне оформлення та пластичні номери до вистав.
Також неможливо не сказати про найстарший з досі існуючих аматорських колективів Києва. Звичайно, це театр «Арсенал». Адже перше датування про цей театр сягає 1900 року. А вже з 1920 року про нього згадується постійно. З цього театру вийшли справжні зірки театру: Б. Брондуков, М. Литвиненко-Вольгемут, К. Лаптев, І. Масленнікова. Деякий час ним керувала Наталія Ужвій. Зараз у репертуарі театру такі вистави у постановці Михайла Бондаренко, художнього керівника театру: «Зоряний хлопчик» за О. Вальдом, «Дивна місіс Севідж» Дж. Патріка, «Тіль» Г. Горіна «Забути Герострата» Г. Горіна, «Три краплі» М. Бондаренко. Актори театру: Тетяна Омел`янюк, Валерій Гриценко, Гладкова Наталя, Наук Тамара, Кисельова Анастасія, Клейменов Юрій, Майстренко Олексій, Любов Бондаренко. Театр як і раніше працює за адресою вул. Московська, 3 (м. Арсенальна).
Ще один дуже популярний та харизматичний київський колектив «Дивні люди». Засновники театру не позиціонують себе як справжній театр, і не вважають себе професіоналами. Вони просто створюють те, що їм подобається, те, що їм необхідно. Вони грають у концертному залі Будинку Архітекторів (вул. Б. Грінченко, 7). Їхня особливість у постійному складі учасників: Артем Новіков, Юрій Громовий, Сергій Кудаков, Максим Миколаєць. Вистави в репертуарі: «Интересно получается», «Самый дорогой спектакль», «Представь себе», «Откровенно говоря…. или Спектакль для тех, кто не пришел», «Точно как в жизни». Хлопці не ставлять важку драматургію, вони створюють виставу з нуля. Самі пишуть тексти, самі займаються постановкою, самі грають. Їхні вистави схожі на якісний КВК: прості та смішні. Важливо, що вони мають певну постійну свою аудиторію. Кожна вистава відбувається завжди по-різному, тому що вони запрошують різні музичні колективи: «Руки в брюки», «Sex», «Булітка» (солістка – актриса театру на Подолі – Вікторія Булітко), «П`ятий вимір», «Кука та банда» (соліст – актор театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра – Михайло Кукуюк).
Якщо охопити театральну картину не лише Києва, можна віднайти цікаві самодіяльні незалежні театри по всій Україні. Наприклад, Коломийський народний аматорський театр ім. Василя Симчича, що був створений у 1947 році (у 1959 році присвоєно знання «народний»). Його художнім керівником з 1962 року був актор, драматург, заслужений артист УРС Василь Симчич. Тут були поставлені такі вистави: історична драма «Олекса Довбуш», «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської, «Маруся Богуславка» М. Старицького, «Свої люди-поквитаємось» О. Островського, «Нора» Г. Ібсена та ін. Після певної перерви, театр у 2000 році знову розпочав свою діяльність під керівництвом Галини Панчук, пізніше Ольги Юркевич, а з 2009 року Лаюк Валентини. Зараз театр знаходиться під керівництвом Коломийського міського Будинку культури. Нині в Україні діють також такі аматорські театри: Камерний театр «Жуки» (заснований у 1989 році у Донецьку), народний музично-драматичний театр «О!» (м. Донецьк, керівник – режисер Людмила Васіна); народний аматорський театр-студія «Гармидер» Луцького районного Будинку культури (рік заснування – 2003). Аматорські театри Львова: Народний театр світла та тіні «Див» (створений у 1982 році художниками Олексієм та Людмилою Альошкіними, з 1986 року – отримав звання «народного»), Мистецька група «Цю» (заснована у 2008 році, займаються публічними читками п’єс), «Намір» - громадянська організація молодіжний аматорський театр, що відкрився 14 квітня у 2006 році виставою «І безсмертні помирають…», присвяченій творчості Фредді Меркурі, Український драматичний театр «Ми» (відкрито у 1985 році, з 1989 року театр грає у Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини). У інших містах слід відмітити: театр «Homo ludens» (утворився у 2006 році в м. Харкові); Народний самодіяльний театр «Рампа», «Новий театр» (м. Прилуки); Молодіжний експериментальний театр Рівного (МЕТР), Народний Молодіжний театр «Від ліхтаря» (м. Рівне); «DT», театр-студія «Вінора» (м. Харків); театр «23», Молодіжний міський народний театр «Ілюмінатор» (м. Чернігів).
Звичайно, тут не названо ще багато аматорських колективів, які варті уваги. Але важливо відмітити хоча б деяких. Адже відбуваються постійні фестивалі. Найвідоміший з них «Київська театральна весна». Дуже цікавим є Міжнародний інтеграційний театральний фестиваль «Сонячна хвиля», в якому беруть участь колективи, актори яких мають функціональні обмеження. Цей фестиваль допомагає людям із фізичними вадами інтегруватися у суспільство. У Києві існує народний театр саме такого спрямування «Паростки» (режисер – Віталій Любота). Важливо, згадувати про такі колективи і фестивалі, адже вони складають цілу верстку нашого населення. І найголовніше, що потрібно пам’ятати: аматори – це засновники професійного театру.
.JPG)
