Трієнале сценографії імені  Даниїла Лідера.

У Міжнародному театральному просторі виставки художників-сценографів відбуваються не так часто, як хотілося б. Свою історію та популярність має хіба що «Празька Квадрієнале» (започаткована 1967 року), в якій неодноразово брали участь українські митці. В Росії, наприклад, щорічний підсумок сценографічних новацій підбивають «Сезони», але тут зазвичай представлені лише московські художники.

Якщо перемкнутися на власний досвід, то тішить, що в «нашому домі не все так погано». Останнім часом процес експонування сценографії пожвавішав, а відправною точкою слугують  «Підсумки сезону» у Галереї Олени Замостян при Театральному Центрі Києво-Могилянської академії. Додам, що також відбуваються виставки молодих сценографів, остання, під назвою «Сценографія. Подих вітру» тривала у листопаді 2012 року.

Три роки поспіль у Національному музеї російського мистецтва проводилася широкоформатна виставка «Сценографія», на якій було представлено роботи кількох поколінь сценографів, зокрема – Даниїла Лідера, Давида Боровського, Євгена Лисика, Федора Нірода та нинішніх провідних митців Михайла Френкеля та Мирона Кипріяна. це уможливило проаналізувати надбання української сценографії за півстоліття.

Експозиція  2012 року «Театр без театру» (ідеї, задуми, мрії українських сценографів), присвячена Даниїлу Лідеру, була ще однією спробою започаткувати щорічні покази сценографії за ініціативи Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України. Але це перелік того, що минуло.

Зовсім недавно, впродовж березня, відвідувачі Національного музею російського мистецтва ознайомилися із здобутком українських художників за останні три роки на «Триєнале імені Даниїла Лідера», організованої театрознавцем Кірою Пітоєвою-Лідер та художником Володимиром Карашевським. Мета « Трієнале»  - відображення тенденції українського простору в контексті світової сценографії на прикладі здійснених вистав. Презентовано роботи і корифеїв театральної справи, і сучасних художників.

Те, що виставка присвячена Данилу Лідеру є дуже важливим вшануванням пам’яті художника, який зробив величезний вклад у сценографію. Він залишив свої роботи як досвід для майбутнього покоління і сформував школу сценографів, які розвивають і продовжують традиції української сценографії. Символічно, що 2013 рік став точкою відліку цієї виставки, адже 95-річчя від дня народження Лідера святкуватимуть саме цього року. Також відзначатимуть 100 років картині «Чорний квадрат» К. Малевича, улюбленого твору Лідера.

Першу залу музею відведено роботам Д. Лідера, котрого по праву вважають засновником національної школи сценографії. (Цьогоріч Майстру виповнилося б 95).

Первинність його робіт зазначала своєрідний початок. Відомо, що українська сценографія зародилася ще у 20-х роках минулого століття, але була фізично знищена. А сьогоднішній досвід виник саме із робіт Д. Лідера.

 «Міжнародне визнання – розповіла Кіра Пітоєва, - Лідер здобув після вистави «Ярослав Мудрий», втіленої у 1971 році на франківській сцені. На жаль, збереглася лише частина величезної фрески на тему Софії Київської, яку він писав власноруч, тому вона стала центром експозиції. Майже вся зала оформлена металічними конструкціями-макетами. І лише на одній сліпучо- білій стіні розташовано малюнки та полотна  до вистав «Король Лір» (театр ім. І. Франка, 1979), «Три сестри» (не здійснено, 1980, театр ім. І. Франко), «Чайка» (Челябинський театр, 1980).

Залізна відьма, персонаж оформленої ним вистави «Макбет» у Хмельницького театру тоді імені Г. Петровського, а нині імені М. Старицького, тримає у руках тацю, на який пропонується залишити візитівки, щоб Даниїл Лідер особисто «познайомився» із учасниками та відвідувачами. Представлені також його ескізи художнього оформлення Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка: «Людина з Ламанчі» Д. Вассермана і Дж. Деріона (1973), «Здраствуй, Прип’ять» О. Левади (1984), «Візит старої дами» Ф. Дюрренматта (1984), а також ескізи до нездійсненної постановки у Московському театрі на Таганці «Буремний полустанок» Ч. Айтматова.

Портрет митця у профіль, виконаний художницею Тетяною Славінською  та серія малюнків Д. Лідера створювали уявну присутність сценографа в колі своїх учнів, друзів, поруч з роботами.

У рамках цієї події відбулася зустріч із російським гостем, сценографом Юрієм Хариковим, автором численних постановок у провідних театрах, володарем кількох нагород «Золота маска» («Мамаша Кураж» Б. Брехта у самарському театрі «СамАрт», реж. – А. Шапіро) та золотої медалі «Празької Квадрієнале». Хариков працював із Б. Юханановим, М. Захаровим, А. Шапіро та ін. До України він привіз макет до опери «Садко» Н. Римського-Корсакова (Театр опери та балету, м. Саратов, Росія, режисер - В. Мілков, 2011) та макет до вистави «Капітанська донька» А. Чехова (ТЮГ, м. Саратов, Росія, 2011). Ці роботи «об’єднує єдиний простір зими». Художник  провів майстер-клас та поділився досвідом. 

Загалом на «Трієнале» зібрано роботи близько сорока митців театру. Різні покоління художників – від найстарших до студентів, презентовано усі театральні жанри – від оперного мистецтва до музичного-драматичного театру, та навіть модерн-балету.

Плакат до цієї концептуальної виставки виконав сценограф Святослав Коштелянчук. Незвичної форми великий олівець, що лежить прямо на дерев’яній поверхні сцени, малює ескіз, з нього народжується макет, а за ним уже різні варіанти простору, який виникає у виставі. Це візуальне зображення процесу роботи сценографа над постановкою.

Окреме місце у виставковому просторі займають роботи Михайла Френкеля. Це теж  вже частина історії української сценографії. Зараз митець мешкає в Америці, але продовжує співпрацювати з Київським ТЮГом. Експонувалося два макети до останніх прем'єр цього театру «Сон літньої ночі» В. Шекспіра (2012) та «Вишневий сад» А. Чехова (2012, режисер обох вистав – В. Гирич).

Якщо перший можна вважати продовженням знайденої теми у тюгівській «Лісовій пісні» Лесі Українки, то другий виглядає досить самобутньо. Барвистий квітучий сад зображений на пошматованому заднику. А трав’яна підлога застелена різними килимами і вказує на знищення старого режиму новим – і це аксіома.

Більша частина представлених робіт створена учнями Д. Лідера. Головний художник Молодого театру та Національного театрального центру імені Леся Курбаса, співорганізатор події Володимир Карашевський, показав свої недавні роботи. У фотографіях зафіксовано сценічний простір вистави «Божа сльоза» за М. Косміним, що короткий час ішла на сцені театру імені І. Франка (режисер – В. Козьменко-Делінде, 2010 р.). Улюблений сценографом дерев`яний простір створював ілюзії і на український побут, і на філософський безмежний духовний світ. У такий спосіб представлені фотографії до виставою «Любовні листи до Сталіна» за Х. Майоргою (режисер – С. Мойсеєв, Молодий театр, 2012 р.). А в Каталозі виставки також представлені фотографії ескізів та макету до нереалізованої у Молодому театрі вистави «Біси» за Ф. Достоєвським, яку планував утілити режисер С. Мойсеєв. Дійство повинно було розгортатися прямо над партером глядачевої зали, а відео проекції створювали б ілюзію моря, про яке йшлося в пролозі твору Ф. Достоєвського.

Олексій Гавриш незмінний сценограф навчального театру Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого,  презентував макет до вистави «Панночка» Н. Садур (2012 р.). Витончена лаконічність, чорний задник і дві люстри зі свічками, що умовно кажучи, несуть світло в похмурий світ. Обрамлені білим колом посеред чорної підлоги дерев’яні ясла, що водночас схожі на домовину. Смерть наближається від самого народження, вічний руху життя від колиски до домовини – такий узагальнений образ сценічного оформлення.

Ще одна цікава робота пов’язна із учбовим театром КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого – це ескізи сценографії Ігоря Білецького до вистави «Тіль Уленшпігель» Г. Горіна (режисер - А. Кирилов, 2013). Сценогаф також представив роботу «Скрині моєї душі», або «Моя Червона книга – види, що зникають» (2002 – 2009) – химерна тваринка, що нагадувала собою чи то носорога, чи то слона, можливо, бегемота, але насправді була декоративною скриньою. Важлива тема фауни, що дійсно зникає і губить свій скарб. Прем’єра вистави «Соло для годинника з передзвоном» О. Заградніка у театрі ім. І. Франка відбулася 2006 року (режисер – О. Білозуб). Ескізи костюмів та декорацій Андрій Александрович-Дочевський, головний сценограф Національного академічного драматичного театру імені І. Франка, писав ще 1980 році. Але сьогодні цю виставу можна переглянути і зрозуміти що вирішення і досі актуальне.

Наталія Рудюк, художника-постановника Національного академічного драматичного театру імені І. Франка, представила ескізи костюмів до вистави «Небезпечні зв’язки» Шодерло де Лакло, що втілена режисером С. Маслобойщиком наприкінці минулого року в Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса. Модерні строї з історичними елементами вирізняють характер кожного персонажа в суцільній канві вистави.

Художник-сценограф Ігор Несміянов, котрий створив у Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра свої знакові вистави, тривалий час займався лише живописом. Нарешті засвідчив, що знову повертається до театру, створюючи макет до вистави «Чиновник та жінка» А. Ніколаї, що має відбутися в Національному театрі російської драми імені Лесі Українки цього сезону. Ця лаконічна робота для Нової сцени театру – черговий етап у творчості сценографа. Сучасний офісний робочий стіл із чорного дерева несподівано трансформується. Усе життя героїв заховане в документах та папках, що збережені в столі. Отже, маємо багатозначний предмет, від якого розмотується клубок сюжету.

Головний художник Національної опери імені Тараса Шевченка Марії Левитської запропонувала ознайомитись з ескізами до майбутньої постановки опери «Цар Султан» М. Римського-Корсакова (2013 р.). Святослав Коштелянчук, окрім плакату виставки, репрезентував також живописні картини на театральні теми: «Сто років самотності» за Г. Г. Маркесом (2000), «Шах» за В. Набоковим (1990-2013), «Машенька» за В. Набоковим (2009), «Тисяча і одна» (1993).

Головний художник Театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра Олег Луньов принагідно займається ще й професійним живописом. Він малює портрети своїх колег, а наразі запропонував добірку – актори в ролях з вистави «Найвище благо на світі» за І. Тургенєвим (режисер – А. Білоус, 2011 р.). Чотири квадратні аркуші білого та жовтого паперу розташовані в шаховому порядку так, що нагадують відповідну розкадровку мізансцен.

Вакарчук Олексій, художник-постановник Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки, репрезентував макет до вистави «Фредерік, або бульвар злочинів» Е.-Е. Шмітта (режисер – Ю. Кочевенко, театр імені І. Франка, 2011). Сценографія створює ілюзію сцени на сцені – справжні куліси театру відкриваються, але по об’єму обертального кола глядач бачить ще одні куліси – сцену акторів театру Леметра. Ширмочки, сходи зі сцени також водночас обігрують закулісся театру. Іноді замість задника відкривається картинка партеру, що створює трьохвимірне сприйняття даної сценографії.

Андрій Злобін, сценограф старшого покоління, але вихованець львівської школи (закінчив Львівську академію декоративного та прикладного мистецтва, майстерню монументального живопису Є. Лисика). Спеціалізується в більшості на оформлені оперних та балетних вистав, в більшості на виставах театру «Київ модерн – балету». На цій виставці представив ескізи до балетів «Лускунчик» (Театр опери та балету, м. Кіль, Німеччина, 2007) «Геревень» (режисер – Р. Поклітару, «Київ модерн – балет», 2012). Трохи молодша за нього сценограф Анна Іпатьєва (випускниця НАОМА, 1995 року, майстерня професора – М. Стороженко) доповнює цей матеріал ескізами до костюмів балету «Геревень» (2012).

Вагому частину експозиції займають роботи молодих прогресивних сценографів. Олег Татаринов плідно працює на сцені Київського ТЮГу. На виставці представлені його останні роботи – костюм Привида та макет до вистави «Привид замку Кентервіль» за О. Уальдом (режисер – А. Артименьєв, 2012, ТЮГ), макет «Над прірвою» Дж. Селінджера (режисер – М. Михайличенко, 2013, КТЮГ). На чорному фоні з тканини зображені великі кола у вигляді вух, очей, з яких виринають герої, а над сценою звисає світ побутових речей – все, що оточує людину та існує над прірвою. Це немов людська голова зсередини. Також представлений ескіз до вистави «Не хочу бути собакою» С. Бєлова, С. Куваєва на Малій сцені театру (режисер – О. Сенчук, 2012).

Юлія Заулична – сценограф, яка реалізується у Молодому театрі (випускниця НАОМА, 2010, майстерня – А. Кириченка). Макет з останньої її камерної роботи «Очі блакитного собаки» К. Малініна (за оповіданням Г. Г. Маркеса, 2012). Разом із молодим режисером Антоном Романовим вона створює світ, що з’єднаний тоненькими золотистими гірляндами, які переміщають у просторі герої. Коливання гірлянд від будь-якого дотику чи руху вказує на хрупкість життя, тим паче життя уві сні, де загубилися герої. Це аналогія на життєвий ліс, де важко віднайти потрібну людину, і так легко загубити.

Макет до вистави «Райськеє діло» І. Малковича (режисер – А. Приходько, 2012) презентував Богдан Поліщук (випускник НАОМА, 2010). Сцена театру імені І. Франка нагадує вертепну скриньку, де розгортаються історії з життя українців. Його ескізи костюмів до вистави «Лісова пісня» Лесі Українки (режисер – А. Приходько, 2012, Львівський театр ім. Леся Курбаса) демонструють вишуканий сплав історії костюму із сучасними реаліями, що підкреслює головну думку режисури Андрія Приходька. Також Богдан репрезентував сторінки із буклету до 25-річчя Львівського театру імені Леся Курбаса та плакат до моновистави Роксолани Лудин «Електра. Мухи» за Ж.-П. Сартром у центрі «Пасіка». Стильний плакат дуже чітко відображає протиріччя маленької людини і великого соціуму, зображеного через зім’яті газети і людину – ляльку, що стрімко падає вниз. Федір Александрович (випускник НАОМА, 2007) виніс на показ ескізи до вистави «Сон смішної людини» за Ф. Достоєвським (Національний академічний драматичний театр імені І. Франка, 2012).

Представлені також роботи студентів Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури (керівник курсу – А. Александрович-Дочевський).

Ескізи сценографії та макет Олесі Головач до вистави «Століття Якова» за романом В. Лиса (режисер – В. Терещенко, 2011). Водночас робота нагадує про українські традиції вишивки, про рушники, і в той самий час схожа на заплямовані кров’ю бинти, що вказує на біль. Ескізи сценографа Володимира Бевза до вистави «Чоботярі» С. І. Віткевича (Віткаци) розкривають дволике існування світу. Перший план сцени нічим не захаращений, але другий план крізь щілину у заднику пропускає сюди образи натовпу, величезна нога розчавлює маленьку людинку, або величезне око спостерігає за світом, або бачимо повітряну атаку літаків. Марія Кузнєцова презентувала макет до вистави «Забутий джаз» Т. Вільямса (театр імені І. Франка, 2013). Сцену переплітають білі нитки, в деяких місцях вони створюють цілі мумії. Ніби частини спогадів героїв залишається фізично присутніми.

Підсумовуючи враження від побачених експонатів, варто зауважити, що багато зусиль організаторів та учасників спрямовано не просто на подальшу виставкову діяльність сценографів, а на збереження чіткої періодичності та концептуальності таких масштабних заходів. Кожному художнику важливо відчути та оцінити свою творчість у загальному контексті, окрім того, це спонукає до безперервної діяльності, незалежно від пропозицій режисерів чи театру.

 

Стаття надрукована у журналі "Театрально-концертний Київ" № 4, квітень, 2013.

текст курсивом не вийшов друком.