Подружні реалії.

 

Вільям Шекспір – шанувальник жінок і знавець їхніх душ, писав: «Сердита жінка – мутне джерело, для ока непривабливе, не чисте. Із нього жоден спраглий чоловік напитися нізащо не захоче». Приборкати жінку намагалися за всіх часів. Одного разу ця проблема торкнулася навіть приборкання норовливого чоловіка (якщо згадати Адріано Челентано).

Популярний у німецькомовному театральному середовищі  австрійський письменник Францобель (Франц Стефан Грібель) вдало імпровізує на основі шекспірівського тексту «Приборкання норовливої» Шекспіра, зберігаючі нюанси перепетій та стилістичні моменти і лише вміло наповнюючи їх новим смислом, суголосним часові. Прем’єра «Приборкання норовливої» відбулася театрі «Колесо» на початку березня за підтримки Австрійського культурного форуму в Україні, яким цей театр пов’язує десятилітня творча співпраця. 

Режисер вистави народна артистка України Ірина Кліщевська залучила до втілення комедії кращих акторів «Колеса». Пісні (автор текстів – А. Гарцман) на музику любовних хітів ХХ століття органічно вплітаються в канву спектаклю та доповнюють гру акторів. Вистава здійснена на сцені Камінної зали театру «Колеса» у неймовірній близкості до глядача, однак це не завадило оформити місце дії як умовну проїжджу частину вулиці та тротуар, де часто лунають сигнали автомобілів і мотоциклів. Героям доводиться зважати на постійний дорожній рух. У лівому кутку сцени стоїть справжній яскравий мотоцикл. Але не варто лякатися, він лише підсилює відчуття руху. Впродовж вистави закохані сідають на нього, повідаючи про свої таємні бажання поїхати звідси, щоб влаштувати життя. Вони «товчуться» під вікном Б’янки (Аліна Проценко) та Катаріни (Марія Грунічева). Тут Люк (Едуард Кіхтенко) співає свої серенади, Гортензіо (Дмитро Соловйов) проникливо розповідає про нещасну зелену спаржу.

Декорації, виконані в сірих відтінків, із прочиненими вікнами, нагадують казковий замок або ж балкон Джульєтти. Маленький поміст праворуч слугує місцем для освідчень та додатковою театральною сценою, на якій Люк – Кіхтенко вдає із себе засмученого П’єро. Деякі речі реквізиту навмисно гротескові, це, наприклад, рожева дитяча скрипка, на якій грає Б’янка. Умовності діють на контрасті з реальністю фінальної сцени – розвішані дитячі речі, а Катаріна – домогосподарка у халаті.

У Шекспіра та у Францобеля, а відтакі і в Кліщевської вимальовується розгортнута картина морально-етичних відносин. Б’янка Аліни Проценко – лялька – блондинка із курячими мізками, головне в її житті – гроші, тілесна насолода, спокусливість зовнішнього вигляду. Люк – Кіхтенко розуміє її тупість, але підкоряється, божеволіє від її тіла та вроди. Гортензіо (Дмитро Соловйов) і Транія (Ольга Васинюк) натомість прагнуть одружитися заради помсти та втеча від самотності, непотрібності в суспільстві. Хочеться відмітити гру Д. Соловйова, який створює образ трагікомічного сучасного тупака. Він розчулює своєю невинністю, і заставляє сміятися зі своїх тупих дій, неправильної вимови та недолугих танців. Старші за віком Батіста (Валентина Бойко) та Греміо (Олег Лепенць) взагалі не приховують удаваності почуттів задля вигоди.

Тож, коли бачиш стільки нещирих почуттів, хочеться вірити, що бодай Петручіо (Василь Шандро) і Катаріна (Марія Грунічева) одружилися, насправді покохавши один одного. Катаріна на противагу своїй сестрі Б’янці, розумна та освічена, не просто норовлива, а ще й мудра. За сюжетом, саме цю неприступність вдається здолати розпуснику Петручіо. Однак актору Василю Шандро в образі Петручіо трохи бракує енергії та справжніх емоцій.

Єдиний мінус вистави – не відповідальність актора Василя Шандро образу Петручіо. Цей Петручіо аж ніяк не може приборкати та зацікавити таку сильну жінку, яку грає Грунічева. Відсутність мотивації та бажання бути поруч із такою жінкою, губить головну ідею вистави. Адже головний герой має бути харизматичний, цікавий, має палати енергією. Але, на жаль цього не відбувається. Натомість млявість діалогів та монологів, інертне поводження з Катаріною.

На початку спектаклю бачимо звичайну вулицю міста, де співають бродячі музиканти, а «жива статуя» збирає гроші, продають магніти, спить п’яний Петручіо. У фіналі цей п’яничка приходить додому і отримує стусанів від дружини. Лишається загадкою, чи все йому наснилося, чи ця історія таки відбулася. Автор та режисер залишає питання відкритим для роздумів, кожен обирає власний фінал, як і обирає власне кохання.

 

Стаття надрукована в газеті «Культура та життя» №14, 5 квітня, 2013.

текст курсивом не вийшов друком!