"Спитай про час у Пенелопи"

                                                     М. Черненко

Як рідко сьогодні відбуваються зустрічі із поетами. Ностальгійно згадуються величезні зали, які зустрічали Євгенія Євтушенка, Беллу Ахмадуліну, Булата Окуджаву та ін. Звісно у пам’яті незабутніми спогадами бринять вечір-концерт Юрія Андруховича із польським гуртом «Karbido», і вечір Ліни Костенко. А далі? Лише декілька зустрічей із сучасниками у камерному форматі, чи то кав’ярні, чи то книгарні. Насправді ж, любити Батьківщину, це не лише знати її історію (хто знає історію вже заслуговує поваги), а й знати сучасників: поетів, художників, музикантів, знати те, що, на жаль, сьогодні не показує телевізор. І тому такі знайомства можливі лише із безпосереднього контакту з творцями, яким так потрібний відгук глядача, слухача, прихильника. І навіть декілька слів про розуміння можуть врятувати поета від самотності і принести йому величезний дарунок – пошану.    

10 жовтня відбувся один із таких теплих вечорів, вечір Черненко Маргарити Марківни. М. Черненко – поет і прозаїк, викладач зарубіжної літератури, доцент Київського університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, кандидат філологічних наук, автор збірок поезії «Ветка надежды», 1994; «Скажи – люблю», 2003; «По светлой линии крыла», 2008; а також автор прозових оповідань «Зеленая карпатская тетрадь », 2012.

Зустріч відбулася у камерному форматі, але публіка була, як то кажуть, вдячна. Маленьке кафе «Аюрведа» (вул. Дмитрівська, 39) наповнилося високою поезією, безмежними почуттями, і відбувся справжній діалог. Поетеса поділилася безкінечною глибиною свого внутрішнього світу, своїми переживаннями, болем особистим і державним.

«Спитай про час у Пенелопи» - саме так називався творчий вечір. Пенелопа – дружина Одіссея, яка чекала його з Троянської війни двадцять років і зберегла чистоту і любов до зустрічі із ним, жінка, яка пожертвувала своєю молодістю і часом, який ніколи не повернути назад. Образ сімейної вірності і здатності чекати сьогодні знову актуальний. Маргарита Черненко читала вірші про втрачений Крим (=Рай), про очікування чоловіка з війни, про улюблені міста, вірші про життя і смерть, про минуле і вічне. Концентрація любові та ніжності, сяйва та енергії добра передавалась у ритмі віршів, наповнювалася тихим голосом неймовірної жінки. М. Черненко завжди писала російською мовою, але останні її вірші прозвучали українською. За її словами, сьогодні стало неможливо писати російською.

Насправді неважливо, якою мовою написані вірші, головне це вкладені у них думки та масштаб. Адже, живучи на цій землі сьогодні, неможливо не думати про її біль, і неможливо, будучи поетом, не вселяти надію у людей. Зараз М. Черненко разом із художницею Олесею Варкач готують до друку наступну збірку поезії, що має побачити світ навесні-влітку. Хочеться побажати їм наснаги та натхнення.

А вечори поезії навіть у камерному приміщенні здатні розширити світ до безкінечності. Будувати храм душі не легко, але жити на моральних руїнах протизаконно. Любити Україну – це означає знати її історію та її сучасне обличчя!

І на завершення:

Стихи о Киеве

Я жила в двух шагах от Софии.

Старый дом чуть звенел по утрам.

Я жила в двух шагах от Софии.

Где мой дом? Где мой звон? Где мой храм?

                                                          М. Черненко (1986).

                                  Зі збірки віршів «По светлой линии крыла», 2008.