Ювілей з прицілом на майбутнє.

Стаття надрукована у журналі "Театрально-концертний Київ", листопад, 2014 рік. В російській версії "И не только Киев", ноябрь, декабрь, 2014 під назвою "С молитвой за Украину". 

У Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України до кінця року триватиме виставка «І мертвим, і живим, і ненародженим…», присвячена 200-річчю від дня народження Т. Шевченка.

Ювілейний рік Великого Кобзаря, що розпочався буремними подіями Майдану, пульсує словом, музикою, фотографіями, спогадами, поетичними вечорами, фільмами... Однією з найбільш яскравих подій цієї осені стала виставка Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Над її експозицією працювали насправді всі відділи музею – тут представлені артефакти як театрального, так і музичного і кінематографічного минулого. Експоновані роботи подають історію інсценізацій та екранізацій творів Кобзаря протягом ХХ століття.

На виставці можна побачити штрихи до портретів персонажів і акторів художника Якова Струхманчука з вистави «Гайдамаки» за Т. Шевченком (інсценізація і постановці Леся Курбаса в Першому українському музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка 1920 р.), фотографії однойменної вистави у Дніпропетровському театрі ім. Т. Шевченка у режисурі Олександра Загарова (1921 р.), світлини з легендарної постановки Л. Курбаса вистави «Гайдамаки» у Березолі (1924 р.) у співпраці із художником Вадимом Меллером, яку так плідно будуть відновлювати у 60-ті режисери на чолі із Василем Васильком (фотографії останніх варіантів теж присутні на виставці); макет художника Юрія Стефанчука та фотографії до вистави «Гайдамаки» у режисурі Віктора Івченка театру ім. М. Заньковецької, який у сезон 1938-1939 рр. перебував у Запоріжжі; графіка та афіша до вистави «Гайдамаки» (режисура Володимира Грипича, 1946 р). у виконанні Мирона Киприяна, нинішнього головного художника заньківчан тощо. 

Разом із живописними полотнами Анатоля Петрицького можна перенестися у світ музики, відчути колір і фактуру балету «Лілея», здійсненого у Київському театрі опери та балету у сезон 1945-1946 рр. Українські композитори створили багато опер та балетів за творами Шевченка: «Лілея», «Назар Стодоля», «Катерина», «Наймичка» та ін. Серед композиторів можемо згадати Костянтина Данькевича, Георгія Майбороду, Михайла Вериківського, Кирила Стеценко, Петра Сокальського, Бориса Лятошинського, клавіри яких можна побачити серед експонатів виставки.

Машинопис Івана Кавалерідзе, виданого українського скульптора та кінорежисера, датований 1968 р., розповідає про створення фільмів «Злива» (1929 р., Одеса) та «Коліївщина» (1933 р., Одеса) із Іваном Мар’яненко у головній ролі. Обидва фільми за мотивами поеми «Гайдамаки». Музей уперше експонує записи Кавалерідзе, на яких митець говорить про вплив театральної постановки «Гайдамаків» Л. Курбаса на його бажання здійснити екранізацію твору.

На початку експозиції відвідувачів зустрічають знайомі обличчя, які із тугою вдивляються у сьогоднішній світ зі старих фотографій – Іван Миколайчук із кінофільму «Сон» (реж.- В. Денисенко, 1964 р.), Сергій Бондарчук із кінофільму «Тарас Шевченко» (реж.- І. Савченко, 1951 р.).

Експозицію виставки створив театральний художник Ігор Білецький. Мінімальними засобами він нагадав про недавню подію, коли Папа Римський випускав голубів миру після молитви за Україну, а на них напали чорна чайка і чорний ворон. Багато хто відреагував на це як на поганий знак для України, який, утім, не ставить крапку у нашій історії, адже голуби змогли летіти далі. Так само сміливо летять чорні і білі паперові птахи по виставковій залі, і лише де-не-де виринають жовто-блакитні птахи свободи. Власне як назва виставки «І мертвим, і живим, і ненародженим…», так і вся творчість Т. Шевченка присвячена нашому майбутньому, де надважливою є і буде надія.  

Текст, що не вийшов друком!!!!

P. S. Мінуси виставки.

1. Відсутність піар-компанії Музею, що досі не виводить інформацію про події за коло знайомих і друзів (хіба що Фейсбук розширює це коло). Шкода, що потрібна виставка залишиться для театрознавців, музикознавців та кінознавців, а широка аудиторія її не побачить, і не тому, що людям не цікаво, а тому що вони просто не знають про виставку. Результат: орієнтовна публіка Музею - вузькі спеціалісти і пенсіонери, які можуть відвідувати зустрічі в будні дні вдень.

2. Відкриття виставки і відсутність відчуття часу, в якому ми живемо. Галина Яблонська, народна артистка УРСР, колишня виконавиця Галі у виставі «Назар Стодоля» у Театрі ім. І. Франка, на відкритті виставки зауважила, що про Шевченка завжди треба говорити сучасною мовою! Сьогодні, після того як витесаний з дерева Шевченко стояв серед людей Майдану, а його портрети і уривки з віршів прикрашали стіни на вулицях Грушевського та Інститутській, нафталінний пафос ні до чого. Тим паче, працівники Музею мають потенціал до створення живих зустрічей (згадаймо вечори із В. Троїцьким та Л. Руснак, чи концерт Музичного салону Т. Журавель «Романтизми»).

 

                       З любов'ю до Музею і всіх працівників, Лілія Бевзюк-Волошина.