Даниїл Лідер. Повернення.

29 листопада у Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України відкрилася виставка українського художника та сценографа Даниїла Лідера (1917 – 2002). Виставка із символічною назвою «Лідер. Повернення» триватиме до 17 лютого 2014 року, тому всі бажаючі встигнуть її переглянути. Завдяки вдові Даниїла Даниловича, Кірі Пітоєвій-Лідер, співробітниці Літературно-меморіального Музею М. Булгакова, виставка поповнилася малюнками та речами сценографа із сімейного архіву, які вже передаються у фонди Музею. А завдяки останньому учневі Д. Лідера, сценографу та художнику Андрію Романченко відвідувачі отримали гарну експозицію.

Головною домінантою, мовою сценографії, образним модулем виставки є фрагмент сценічного оформлення вистави Малого театру в Москві «Король Лір» (1979 р., реж. – Л. Хейфіц) – великий білий куб лінійною перспективою зменшується і зменшується до найдрібнішого квадратика. Так само людина, коли розпочинає жити, думає про те, що весь світ великий і прекрасний і неодмінно належить лише їй одній, а проживаючи життєві негаразди, простір ніби звужується і залишає її сам на сам зі смертю – з фіналом. У руках лідерівський Лір носив ще один куб, що час від часу вішав собі на шию, як власну долю, як власний рок. Від початку вистави Король сідав на куб як на трон і споглядав на безмежне своє королівство. І лише в кінці життя, він відкривав великий куб і діставав із нього маленький. Співвідношення великого світу і маленької людини, як частинки Всесвіту, співвідношення Макрокосму і Мікрокосму – ось у чому вбачав конфлікт московської вистави «Король Лір» Даниїл Лідер.

"Король Лір"

З обох боків від білого тканинного світу Короля Ліра – два стелажі із одягом художника: тут і його сумка і його мольберт. Наче дві вітрини його життя, його світу, як очі – дзеркало душі, передають нам частинки його предметного оточення. Звичайно, це лише клаптик його безмежного світосприйняття. А далі по колу бачимо малюнки та макети сценографа. Макет до дилогії «Макбет – Кар’єра Артура Уї» - свідчення унікального театрального експерименту, що був впроваджений разом із режисером В. Булатовою у Хмельницькому музично-драматичному театрі ім. Г. Петровського (нині – ім. М. Старицького). Дві вистави за текстами В. Шекспіра та Б. Брехта гралися в однаковому сценічному просторі, зовсім по-різному відкриваючи його можливості. Люки в підлозі сцени вели в підземелля і слугували отворами для Відьом із «Макбета», що з’являлися у цьому світі для того, щоб творити страшні справи. І так само ці люки випускали нечистоти банди Артура Уї.

Макет до вистави «Ярослав Мудрий» І. Кочерги (1970 р., Театр ім. І. Франка, реж. – Б. Мешкіс) поруч із замальовками знаменитої фрески, яка використовувалася як задник у цій монументальній виставі. Також на виставці можна побачити світлини з різних вистав художника. В центрі експозиції вже енциклопедична вистава «Тев’є Тевель» Г. Горіна за твором Шалом-Алейхема (1989 р., реж. – С. Данченко, театр ім. І. Франка). А от ліричною частиною експозиції стали зелені яблука, які рятували Лідера-студента від голоду у важкі часи. Він завжди згадував про яблуко-символ життя.

Макет до дилогії "Кар'єра Артура Уї - Макбет"

"Ярослав Мудрий"

Єдиний великий мінус виставки – відсутність піару, тому що маючи прекрасні фонди, Музей абсолютно нічого не робить для їхньої популяризації. Звичайно, сценографія цікава досить обмеженому колу спеціалістів, натомість це не завадило представити саме театральні ескізи О. Екстер, В. Меллера та А. Петрицького із фондів Музею на цьогорічній виставці «Велике і величне» в Мистецькому Арсеналі. Але такі виставки бувають не так то й часто, а про внутрішні експозиції Музею театрального мистецтва відомо тільки людям наближеної «тусовки». Наприклад, хто знає, що в цьому році Музею виповнилося 90 років? Навіть не всі театральні діячі відвідали виставку, присвячену цій величній даті.

Даниїл Лідер, окрім того, що був театральним художником та головним художником Театру ім. І. Франка понад двадцять років, був викладачем, який заснував справжню національну школу української сценографії, і учні якого є провідними сценографами сьогодення, був ще й філософом, який пророкував багато із сьогоднішніх ситуацій. А про це треба говорити голосно. Його вистава «Здрастуй, Прип’ять» О. Левади (1974 р., Театр ім. І. Франка) – справжнє передбачення Чорнобильської трагедії. Його роздуми: «Опять ужасные катаклизмы эти. Причины этого в том, что мы часто не видим много из того, что делается в мирное время, и как вырастает зверь в человеке, и как перед этим бессильна литература, Толстой бессилен, все бессильны. И наступает момент, когда все летит "вверх тормашками", и ничто не может удержать человека, вернее человечество от всего этого» - як ніколи актуальні саме сьогодні. Тому бажання творців виставки зробити цю експозицію постійнодіючою, або навіть більше – заснувати Музей Д. Лідера у Києві, стовідсотково правильне та потрібне. Тільки для цього треба вести активну програму популяризації його творів, інакше цей задум залишиться неможливим.