«Сьогодні кожна людина має не боятися говорити «я» і не ховатися за абстрактним «ми».

http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/sogodni-kozhna-lyudina-maie-ne-boyatisya-govoriti-ya-i-ne-hovatisya-za-abstraktnim

Сергій Маслобойщиков — про два Майдани та людей, які виходили на них, наше сьогодення та майбутнє

ВИСТАВА «БУРЯ» ШЕКСПІРА У ТЕАТРІ ім. І. ФРАНКА, ПОСТАВЛЕНА МАСЛОБОЙЩИКОВИМ ЩЕ 2010 РОКУ, НІБИ ПРОРОКУЄ МАЙДАН: ОСТРІВ ІЗ ДЕРЕВ’ЯНИМИ ПАНДУСАМИ, ЩО НАГАДУЮТЬ ШМАТКИ КОРАБЛЯ ПІСЛЯ БУРІ, НАПИС НА ПАНДУСІ «PATRIA» — З ЛАТИНИ ПЕРЕКЛАДАЄТЬСЯ ЯК «БАТЬКІВЩИНА», ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ ПРОСПЕРО (ОЛЕКСІЙ БОГДАНОВИЧ), ЯКИЙ ШУКАЄ СВОБОДУ... / ФОТО З АРХІВУ «Дня»

Художник, графік, сценограф, режисер театру та кіно завжди виявляв свою активну громадську позицію. Під час помаранчевої революції 2004-го Сергій Маслобойщиков відзняв документальний фільм «Люди Майдану. Nevseremos!». Радикальним у назві стрічки є лише перегук із іспанським гаслом «Venseremos!» — «Ми переможемо!», що звучить девізом для людей, які стояли на Майдані й тоді, й нині. Свідчення як «східняків», так і «західняків» наповнені різними культурними цінностями, передані різними мовами, але, по суті, вони — про одні проблеми — про важкість долі простих людей. Нещодавно на YouTube з’явився трейлер кінорежисера С. Маслобойщикова до майбутнього документального фільму «Український аргумент», присвяченого подіям української революції 2013—2014 років. Про два Майдани та людей, які виходили на них, наше сьогодення та майбутнє.

— Давайте повернімося в недалеке наше минуле й розпочнемо розмову про головну ідею фільму «Люди Майдану. Nevseremos!».

— Моя мета — показати звичайних людей. Варто згадати, як західний Майдан кричав східному Майдану 2004 року: «Ми вас любимо!» Я потім запитував, чи повірили люди одне одному? Наступне моє запитання до них було простіше — що вони знають одне про одного? Тоді з’ясувалося — майже нічого! Я навіть просив їх малювати портрети одне одного. І практично завжди це були штампи, нав’язані ще радянською ідеологією. Найстрашніше те, що сьогоднішня російська пропаганда продовжує використовувати ті ж самі міфи і штампи, хоча люди вже давно змінилися!

— Через десять років ми отримали інший Майдан. Євромайдан не за вибір сходу чи заходу, а Майдан, який мав би об’єднати всіх людей, які хочуть жити за європейськими стандартами у вільній Українській державі. Багато хто каже, що перший Майдан був інфантильним, а другий — подорослішав. Перший Майдан не призвів до смертей, а другий став кровавим (рахунок Героїв Небесної Сотні росте — вже 103 загиблих).

— Як і в минулому Майдані, так і в теперішньому я — лише маленька «мураха». Я не герой, а допомагав чим міг: від будівництва барикад до передачі грошей і продуктів. Практично щодня був на Майдані і постійно знімав, брав інтерв’ю — і вночі, й у кризові моменти штурму, й у спокійний час... Прагнув знайти людей, що виходили і 2004 року, й нині. Знаєте, коли запитував: «Чим відрізняється минулий Майдан від теперішнього?», то більшість людей відповідали, що практично нічим, але теперішній Майдан став більш сердитий і не дозволяє помилок, що виникли після першого Майдану. Поступово сердитість протестувальників переросла в справжню боротьбу за свободу і наше майбутнє... Почалися більш жорстокі події, й стало ясно, що Майдан-2004 року абсолютно не порівнюваний з Майданом 2013—2014 років! Люди ті самі, але вони подорослішали. І головне, що зникло з того часу, — це інфантильність. 2004 року в інтерв’ю я казав: «Найбільша перемога революції в тому, що не зламали молоде покоління, що йому не дали захлинутися зневір’ям у свободу». І сьогодні це молоде покоління стало ударною силою нового Майдану. У наших сусідів — Росії — зовсім інша ситуація. Те, що зараз там відбувається під гаслом «великої держави», ніхто не думає про окрему людину. Про це презирство до малого світу, коли не помічають людину, до речі, казав мій учитель Данило Лідер. А Олександр Солженіцин зауважував, що «ми вічно штурмуємо Босфори і Дарданелли, але ніколи не зосереджуємося на житті людей у власній країні»... Я взагалі вважаю: якщо метою держави є людина, тоді це нормальне суспільство, а якщо метою людини стає держава, тоді це фашизм.

— Вам не здається дивним, що, коли існує велика кількість різних інформаційних ресурсів, де можна перевірити всю достовірність подій, у Росії вірять у «страшилки» російських ЗМІ — «бандерівців, українських фашистів» тощо?

— Із одного боку, глобалізація нам допомагає, відкриває інформаційні шлюзи, але з другого — «шлюзи» можна наповнити й пропагандистським сміттям. Усе залежить від вибору людини. Усередині суспільного механізму існує певна соціальна драбина, соціальний ліфт. Якщо він рухається за особистісними та професійними якостями, то відбувається природній добір: чим вищі твої професійні якості, тим вище твоє становище в суспільстві. А якщо він рухається напрямком холуйства, так званою номенклатурною, або корупційною драбиною, відбувається деморалізація людини. У другому випадку необхідність у професійних якостях зводиться до нуля. Тоді молодій людині не треба навчатися, а лише орієнтуватися на принцип підлабузництва, що має виштовхнути її на вершину кар’єрного росту. При такому порядку в суспільстві навіть інформація мало що означає: вибір зроблено за людину, і виявляється, що багатьом так легше жити.

— Але ж більшість і вийшла на протест проти цього. Багато хто каже, що його «дістало таке несправедливе життя»!

— Жахлива підлабузницька вертикаль існувала в нас при різній владі! Я не кажу, що талановита особистість не могла за цих умов пробитися, або що в нормальному суспільстві не буде холуйства. Ні! Та коли це виведено в суспільну структуру, коли це вибудовує механізм збагачення та зміцнення певного мафіозного клану, стає страшно. Ми ж не можемо сьогодні порівнювати Німеччину або Північну Корею — ці країни працюють за різними соціальними механізмами!
                                  
                                                        С. Маслобойщиков

Нині холуйська вертикаль продовжує укріплюватися в Росії. Свідомість не змінюється миттєво, це — довгий еволюційний процес. Але через те, що сьогодні викривлено працюють із російською свідомістю, важко уявити найближчі зміни. Але хочеться вірити — в Росії багато свідомих і вільних людей, які здатні дивитися правді в очі, а не захоплюватися фальшивими ідилічними картинками. Колись Бернарда Шоу запитали, чому люди люблять дивитися трагедію, де все погано закінчується? Він відповів: «Для того, щоб вибирати між лінією найменшого опору та лінією найбільшої переваги». Тобто свідома людина обирає лінію найбільшої переваги, а людина безвольна обирає лінію найменшого опору.

— Відео, яке нещодавно з’явилося на YouTube під назвою «Майдан. Український аргумент», — це частина вашої нової стрічки?

— Поки що це спроба фіксації майбутньої роботи. Я вважаю, що байдужо пройти повз історію неможливо! Але історія рухається набагато швидше, ніж її можна зафіксувати й зрозуміти, що відбувається...

— Піаніст, який тільки-но вчиться грати на фортепіано, унаочнює публічну самотність. Чи є це образом України, яка тільки вчиться жити самостійно?

— Інтерпретувати цей образ кожен має право, як завгодно. Я просто зафіксував важливий момент. Це було, здається, через день після розстрілу людей, в найгарячіші дні на Майдані. Уже збиралися люди з квітами. Солдат намагався грати на піаніно, його внутрішня самотність і зосередженість на власних думках, можливо, про тільки що пережиті події, просто мене вразила. Його обличчя багато про що говорить...

— Давайте повернімося до вашої вистави «Буря» В. Шекспіра в Театрі ім. І. Франка. Хоча вона поставлена ще 2010 року, але нині, коли її дивишся, таке враження, ніби вона пророкує Майдан: острів унаочнений дерев’яними пандусами, що нагадують шматки корабля після бурі; напис на пандусі «Patria» з латини означає «Батьківщина»; Просперо, який шукає свободу, і навіть напівзламане фортепіано... Усе наче перекочувало із вашої вистави на Майдані, а фортепіано вже навіть зафіксовано в новому документальному фільмі...

— Фортепіано — це скоріше голос. А творчість у революції виявлялася скрізь — від дівчат, що варили їжу, й до хлопців, котрі йшли з дерев’яними щитами на смерть! У кожного є свій голос, це — багатоголосся Майдану... Нині я посварився з багатьма своїми російськими знайомими, бо вони не розуміють і не хочуть розуміти (!) того, що справді відбувалося на Майдані. Тому для мене дуже важко довести різним людям, які зомбовані путінською пропагандою, правду. Їх важко переконати в тому, що на Майдані не було ні антиросійського, ні антисемітського слова, що українці, росіяни, татари, євреї — всі стояли пліч-о-пліч! І це також ніколи не зрозуміють стратеги, котрі вирішують у кабінетах геополітичні проблеми. Не зрозуміють і коментатори, які вбачають в сьогоднішніх подіях або вплив США або вплив Росії, і розглядають життя народів лише через боротьбу за сировинні джерела, а дружбу лише як тісні зв’язки у промислово-військовому комплексі. При цьому не помічають українців. Я взагалі вважаю, що ніхто не має права розкривати рота про сучасні українські події, якщо не був на Майдані хоча б раз.

— І тоді, й сьогодні люди говорили про те, що єдиним джерелом влади є народ. Але не можна звинувачувати у всіх бідах лише політиків, адже винні й самі люди.. Ми ж могли бути більш активними?

— У багатьох країнах народ є регулятором соціального та політичного життя. Але насправді громадянське суспільство — це дуже складний механізм, і новий Майдан лише засвідчив його появу в Україні. Сьогодні наше суспільство дуже неоднорідне, але я вірю в консолідацію. Я вважаю, що суспільство має дати волю низовій самодіяльності. Сьогодні кожна людина має не боятися говорити «я» і не ховатися за абстрактним «ми»!

виділений текст не ввійшов до друку!

Відео "Майдан. Український аргумент" можна переглянути тут: 

http://www.youtube.com/watch?v=2FOhK1vbH4Q

Пектораль

За внесок у мистецтво нагородили Н. Білецьку, актрису Театру драми та комедії на лівому березі Дніпра.

1.     Краща драматична вистава

«Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка

(реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

«Загадкові варіація» Е.-Е. Шмітт у Молодому театрі (реж. – А. Білоус).

«Квітка Будяк» Н. Ворожбит за п’єсою «Маклена Граса» М. Куліша у Театрі ім. І. Франка (реж. – С. Мойсеєв)

2.     Краща музична вистава

«Боядерка» Л. Мінкуса, Національна опера.

«Лебедине озеро. Сучасна версія», Київ Модерн-балет (реж. - Раду Поклітару)

«Цілуй мене, Кет!», Київська оперета (реж. - Б. Струтинський)

3.     Краща дитяча вистава.

? (реж. - В. Пальчиков)

«Принцеса Лебідь», Молодий театр (реж. – І. Пелюх)

«Сонячний промінь» А. Попеску, Театр ляльок (реж. – М. Урицький)

4.     Краща камерна вистава

«Потвора» Л. Берфус, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена (реж. В. Сотніченко)

«Дві панянки у бік Півночі» П. Нотт, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена (реж. – Т. Трунова)

«Любов людей» Д. Богословського, Молодий театр, камерна сцена (реж. С. Жирков)

«Прекрасний звір у серці» М. Вінграновського, «Сузір’я» (реж. – О. Кужельний) Гм????

5.     Краща чоловіча роль

О. Богданович - «Обещание на рассвете» за Р. Гарі (Н. Неждана та І. Зільберман) реж. – І. Зільберман.

С. Боклан – «Загадкові варіації» Е.-Е. Шмітт у Молодому театрі (реж. – А. Білоус).

О. Вертинський - «Загадкові варіації» Е.-Е. Шмітт у Молодому театрі (реж. – А. Білоус).

Є. Нищук «Прекрасний звір у серці» М. Вінграновського, «Сузір’я» (реж. – О. Кужельний).

Абсолютно погоджуюсь з тим, що цю номінацію отримали двоє акторів, які прекрасно працюють у цих виставах. Але вважаю, що саме Є. Нищук і О. Скляренко (хореограф) є успіхом вистави «Прекрасний звір у серці», а не режисура і ніяк не сценографія. Дуже сумно дивитися на підлабузницьку політику у сьогоднішній ситуації, коли ми тільки прагнемо жити чесно. Все це виглядало дуже не гарно, і після того як не аплодували, треба може замислитися: скільки ж можна грати блазня??? Адже краща камерна вистава це «Дві панянки у бік Півночі», гідна цього і «Любов людей» Д. Богословського, Молодий театр, але не ЦЕ і не ТАК….Єдиний ляп серед нагород! Умисний і дуже зчитуваний! Вибачте, дуже не щиро!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

6.     Краща режисерська робота

 «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка

(реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

«Загадкові варіація» Е.-Е. Шмітт у Молодому театрі (реж. – А. Білоус).

«Квітка Будяк» Н. Ворожбит за п’єсою «Маклена Граса» М. Куліша у Театрі ім. І. Франка (реж. – С. Мойсеєв)

7.     Краща жіноча роль

К. Баша-Довженко - «Квітка Будяк» Н. Ворожбит за п’єсою «Маклена Граса» М. Куліша у Театрі ім. І. Франка (реж. – С. Мойсеєв)

І. Дорошенко – «Скляний звіринець» Т. Вільямса у Театрі ім. І. Франка.

Н. Кондратовська – «Обещание на рассвете» за Р. Гарі (Н. Неждана та І. Зільберман) реж. – І. Зільберман.

М. Кукуюк - «Дві панянки у бік Півночі» П. Нотт, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена (реж. – Т. Трунова).

8.      Жіноча роль другого плану

Т. Круліковська – «Страх желания» Т. Вільямс, Сузір’я  

Т. Міхіна - «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка (реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

В. Чайковська – «Шиндай» І. Афанасьєва, ТЮГ, реж. – І. Афанасьєв.

Т. Шляхова - «Скляний звіринець» Т. Вільямса у Театрі ім. І. Франка.

9.     Чоловіча роль другого плану

В. Баша  - «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка (реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

Б. Бенюк - «Квітка Будяк» Н. Ворожбит за п’єсою «Маклена Граса» М. Куліша у Театрі ім. І. Франка (реж. – С. Мойсеєв).

О. Форманчук - «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка (реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

10.  Краща сценографія

 А. Александрович-Дочевський «Квітка Будяк» Н. Ворожбит за п’єсою «Маклена Граса» М. Куліша у Театрі ім. І. Франка (реж. – С. Мойсеєв).

О. Друганов - «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка (реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

О. Кужельний «Прекрасний звір у серці» М. Вінграновського, «Сузір’я» (реж. – О. Кужельний) ?????????????????????????? Як можна взагалі це порівнювати??? Я не про формат сцени, я про мистецький рівень сценографії.

11. Краща пластика

М. Гуріна «Gogol – пошук» Пластичний театр на Печерську

Р. Поклітару «Лебедине озеро. Сучасна версія», Київ Модерн-балет.

О. Семьошкіна «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка (реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

12. Краще музичне оформлення

С. Карпенко - «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка (реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

О. Харченко «Загадкові варіація» Е.-Е. Шмітт у Молодому театрі (реж. – А. Білоус).

Ю. Шевченко «Квітка Будяк» Н. Ворожбит за п’єсою «Маклена Граса» М. Куліша у Театрі ім. І. Франка (реж. – С. Мойсеєв).

О. Шимко – «Нахлібник», Російська драма (реж. – М. Резнікович)

13. Кращий акторський дебют

О. Ждана – «Білі ночі кохання» за М. Достоєвським, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена.

А. Логвін – «Фрекен Жюлі» А. Стріндберга, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена.

В. Писаренко – «Потвора» Л. Берфус, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена.

О. Піскунов - «Білі ночі кохання» за М. Достоєвським, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена.

14. Кращий режисерський дебют

О. Бузько - «Пори року» О. Родіна, Академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва.

А. Попов - «Білі ночі кохання» за М. Достоєвським, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена.

В. Сотніченко - «Потвора» Л. Берфус, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена.

 Всі переможці виділені червоним

«Бронек – 2013».

Амвросій Бучма (14 березня 1891 - 6 січня 1957) – великий актор цілої епохи, народний артист СРСР, провідний актор театру «Березіль», славнозвісний франківець, улюбленець публіки театру і кіно. Пам'ять про нього жива і дорогоцінна для театральної спільноти сучасності. 14 березня, в день його народження, вже всьоме відбулося вручення премії «Бронек» у Київському Будинку актора. Віддана онука Амвросія Бучми, відомий театрознавець і викладач Валентина Заболотна створила дійсно сімейну премію. По-домашньому щороку нагороджуються ті, хто продовжують традицію українського театру. Бронек – саме так ніжно та тепло називали Амвросія Максиміліановича його друзі і саме так його пам’ятають сьогодні. Цього року до кола бучменків запросили різних митців, когось вперше, когось вже і в друге. Нагадаймо, що у премії немає чітко визначених номінацій, і щороку її вручають за певне досягнення або новацію у галузі театру, а іноді навіть і просто за красиві очі.

Отже хочеться ознайомити всіх із цьогорічним колом бучменків. Молодий актор Київського театру юного глядача на Липках Олексій Петрожицький нагороджений «Бронеком» «За талановитий початок творчого шляху». Адже всього за три репетиції, будучи ще студентом, він ввійшов у виставу «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра на головну роль. А потім за досить короткий час зіграв Пека у «Сні літньої ночі» В. Шекспіра, Яшу у «Вишневому саду» А. Чехова, Холдена Колфілда у виставі «Над прірвою…» Д. Селінджера, Сажотруса у казці «Ле тяб бет» М. Френкеля. Недарма Валентина Ігорівна згадала про ідеальну формулу мистецтва, котру Олексій вивів ще учнем першого класу Дитячої академії мистецтв, - отже, він сказав, що «мистецтво – це краса, яку створила людина!»

                                                 О. Петрожицький і В. Заболотна  фото: А. Марченко

Нагороду «За партнерство» отримали актриси Надія Кондратовська та Ніна Ніжерадзе за виставу «Доктор» Б. Нушича у Театрі російської драми ім. Лесі Українки (реж. – І. Барковська). Актриси створили окрему маленьку виставу у межах всієї вистави, вони змогли «дуже чітко передати відчуття сатири та взяти жанр» – за словами експерта премії та театрознавця Марини Котеленець.

М. Котеленець  фото: А. Марченко

Також «Бронеком» нагородили пластичну виставу «Gogol пошук» за творами М. Гоголя Нового драматичного театру на Печерську «За сміливе переосмислення культурних міфів». У постановці хореографа Марії Гуріної і завдяки чудовій майстерності колективу, театру вдалося поринути у першоджерела самого М. Гоголя, в атмосферу його існування. У відсутності декорацій, актори самі нібито грають простір, висловлюючись мовою тіла. На сцені завжди присутній образ живої темряви і «вишуканої дияволіани».

 Вже вдруге до кола бучменків запросили Льва Сомова «За пластичне вирішення» вистави «Чого хочуть жінки?» за Аристофаном у Театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра (реж. – А. Білоус). Також відзначили різносторонній талант Л. Сомова, який і п’єси пише і вистави ставить як режисер і як хореограф. І до речі, Лев Сомов відсвяткував свій ювілей в один день із Амвросієм Бучмою – 14 березня йому виповнилося 50!

Актриса Київського академічного молодого театру Вікторія Авдєєнко була нагороджена «За віртуозну гру»: у виставі «Янгольська комедія» Льва Хохлова (за мотивами п’єси «Фердінандо» А. Ручелло; реж. – Л. Сомов). Очільник Київської оперети Богдан Струтинський отримав премію «За докорінне оновлення творчого обличчя київської оперети». Дійсно неможливо не помітити повернення благородства на сцену цього театру і цікаві проекти останніх років.

В. Авдєєнко і В. Заболотна

Б. Струтинський і В. Заболотна.   фото: А. Марченко

Євген Нищук ще до обрання його Міністром культури у статті Валентини Заболотної був відзначений за хорошу гру у виставі «Прекрасний звір у серці» за віршами М. Вінграновського у Майстерні «Сузір’я» (реж. – О. Кужельний). Але дуже символічно, що його нагородили сімейною премією «Бронек-2013» «За талановите поєднання вірша та драми» у виставі «Прекрасний звір у серці». Зі слів Міністра зрозуміло, що він активно продовжує займатися акторською діяльністю. Також викладає на акторському курсі в КНУ театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, де нещодавно випустив першу свою режисерську роботу «Щоденник рядового Т.» О. Гавроша. І ще один цікавий факт і дивний збіг обставин – інститутське прізвисько Євгена Нищука було «Бучма!»

Є. Нищук і В. Заболотна. фото: А. Марченко

Нагороди дісталися також і представникам периферії. Відзначили виставу Дніпродзержинського театру ім. Лесі Українки «Тартюф» за Ж.-Б. Мольєром у режисурі Сергія Чулкова. Премія буде ще одним подарунком до 75-річного ювілею художнього керівника театру, що відбудеться 11 квітня. Любов Колесникова із Чернігівського театру ім. Т. Шевченка нагороджена премією «За професійність та жіночу сміливість» у виставі «Каліка з острова Інешмаан» М. МакДонаха (реж. – А. Бакіров). Її роль 90-річної Мамаші-алкоголічки-інваліда просто приголомшила. Актриса не побоялася позбавити свою героїню зубів, знявши власні протези. Це надало неймовірного шарму Мамаші і точно підкреслило характер.

Головного «Бронека» отримав режисер Дмитро Богомазов за виставу «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка. За прекрасне поєднання в одній виставі усіх жанрів драми, за бездоганне відчуття української ментальності. Кожному переможцю подарували чашку із фотографією А. Бучми і святкові листівки, а головний номінант отримав навіть справжню грошову нагороду у розмірі однієї залізної гривні!

Цього разу день народження Амвросія Бучми пройшов з веселою ноткою: Любов Сагат – солістка оперети, виконала кілька музичний номерів у супроводі фортепіано Ганни Поліщук. Ілюзіоніст Віталій Горбачевський провів магічні сеанси із фокусами. Але трагічна нотка, яка сьогодні творить історію на вулицях, за межами театральних стін постійно нагадує про себе навіть під час свята. Так скорботно виринає у пам’яті образ німецького солдата із фільму «Арсенал» О. Довженка. Солдата, якого геніально зіграв А. Бучма, вбивають звеселяючим газом, і його смертельні корчі крізь сміх знову нагадують нам абсурд і неможливість сьогоднішньої ситуації… Отак актуально звучить сьогодні ім’я іменинника, великого актора цілої епохи – Амвросія Бучми.

                                                                                    

кадр із фільму "Арсенал" О. Довженка