Роксолана Лудин
фото з вистави "Електра. Мухи"
плакат Богдана Поліщука до вистави "Електра. Мухи", 2013.
Києво-Могилянський театральний центр «ПАСІКА» створений у 2007 році на базі
Києво-Могилянської академії. Його художнім керівником є режисер, заслужений
діяч мистецтв України Андрій Приходько. У
цьому центрі митці намагаються поєднати традиції та експерименти, створити
«полігон молодої театральної формації». Під одним дахом співіснують сім
майданчиків, де відбуваються різні за жанром і формою вистави, концерти, вуличні
вистави, перформанси, читання, майстер-класи тощо.
Саме тут можна побачити моно виставу Роксолани Лудин «Електра. Мухи» за мотивами п’єси «Мухи»
Жана-Поля Сартра, прем’єра якої відбулася у жовтні. Роксолана – актриса центру
«Пасіка» та театру для дітей «У торбинці» (випускниця НаУКМА за спеціальністю «Культурологія»), захоплюється аргентинським
танго, грою на гітарі, психологією та біоенергетикою. Театр – для неї хобі, але
вона постійно намагається вдосконалюватися на тренінгах, що проводять
професійні актори та режисери. Роксолана самостійно здійснила сценічну обробку драми
Сартра та зіграла роль Електри. В основі сюжету античний міф про місто Аргос, де
вбивця попереднього царя живе з його вдовою, утримуючи її доньку, царівну
Електру, за служницю. Автор порушує
довічну проблему «вільної людини». Електра прагне позбутися пригнічення з боку
влади, але не усвідомлює, що насамперед потрібно вичавити своє «внутрішнє
рабство». Вистава розповідає про
протистояння особистості та влади, про конфлікт свободи в середині самої людини.
Сценічний простір порожній, вікна заклеєні газетами, що виглядає суголосно
часові, коли люди охоплені великою кількістю інформації і не бачить справжнього життя, не помічають
пейзажів за власним вікном. Зодягнена в халат прибиральниці Електра – Роксолана
приносить купу зім’ятих газет та сміття. Вся ця мішура, жовта преса та сучасне
телебачення – це лише смітник у голові кожного з нас. Її розмова про внутрішню
свободу переривається танцями, до яких залучаються глядачі, піснями, навіть
грою на пластикових пляшках. Вистава спонукає до філософських роздумів. Останнє
запитання Електри до глядача – яку мені одягнути сукню, чорну чи барвисту – не
залишає публіку байдужою. Варто замислитися кожному, як сприймати життя – у кольорі
чи безбарвним…
Також у «Пасіці» можна подивитися «психо моно драму» ще одного екзистенційного
драматурга Жана Кокто - «Людський голос». Постановка здійснена режисером Євгенією Федоровою в театрі-студії
акторської майстерності «SPLASH» (з англ. «сплеск»), але згодом перенесена на
сцену Києво-Могилянського центру. Євгенія Федорова випускниця Київського
національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. В
студії «SPLASH» із акторами-аматорами вона поставила «Спектакль про любов» за
п’єсою В. Соллогуба та «Дуже просту історію» М. Ладо. Деякий час вона викладала
майстерність актора у Коледжі театру та кіно. У виставі «Людський голос» Ж.
Кокто головну роль виконує професійна молода актриса Інна Бовкун (випускниця
Київського національного університету культури та мистецтв). Сценографія це і є
власне кімната, в якій лише маленький столик із телефоном та купа різного
яскравого одягу. Героїня намагається врятуватися від самотності: дзвонить, або
частіше удає, що дзвонить, слухає записаний голос чоловіка, який, можливо,
існував лише в її увазі, приміряє яскравий одяг. Ця драма порушує гостру
проблему – незважаючи на існування телефонів, а сьогодні й Інтернету, людина все
одно залишається самотньою.
Інна Бовкун у виставі "Людський голос"
А ще в центрі «Пасіці» йдуть вистави театрів «Відкритий погляд», «Є», та «МІСТ»,
театру-студії «У кімнаті» та «аБРаКаДаБРа». Молодь, яка формує творчий простір «Пасіки»,
налаштована на філософські експерименти, пошуки, досліди та експерименти, а
головне – щоб глядач не залишився байдужим. Тому креативна «бджолина» сім`я центру «Пасіка»
приносять дорогоцінний мед.
Стаття надрукована у №9 (1 березня), 2013 газети "Культура та життя".
Комментариев нет:
Отправить комментарий