Сцена Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса
перетворена на величезне надувне ліжко, скрізь розкидані подушки. Також це
нагадує зім’ятий парашут, на крилах якого сюди приземлилися коханці. Оголена стіна
замість задника з чотирма дверима запускає у цей рай для кохання чотирьох жінок
і двох чоловіків. Там, за дверима ще немає пороку, там горить яскраве біле
світло, але ті, хто заглянули сюди, відчули смак пристрасті. А ще такий простір
нагадує лікарню, або в’язницю. Сергій Маслобойщиков – режисер і сценограф
вистави «Небезпечні зв’язки» Ш. де Лакло запрошує поспостерігати за сценами
кохання в такій інтимній обстановці. Для режисера Маслобойщикова актори залишаються не
живими елементами сценографії, які він
уміло переставляє та комбінує, як маленькі деталі. Але запрошуючи таких акторів
як Богдан Бенюк та Олександр Форманчук (в «Бурі») неможливо поставити їм задачу
бути сліпими виконавцями певної картинки, чи траєкторії. Звичайно, вони будуть
вимальовувати характер, створювати власні фарби. Тому і нова постановка також
викликає дисонанс між режисером і акторами.
У виставі «Небезпечні зв’язки» режисер вперше працює з акторами театру на
Печерську: Ігор Рубашкін (Віконт де Вальмон), Катерина Кістень (Мадам де
Турвель), Катерина Варченко (Сесіль де Воланж), Володимир Заєць (шевальє
Дансені). А на роль Маркізи де Мертей він запросив актрису Київського
академічного театру на Подолі Аллу Сергійко. Зрозуміло, що такий ансамбль також
не може бути сліпим виконавцем сценографічної картинки. Але за відсутності
чіткої режисерської задачі, актори не завжди розуміють що саме їм грати і виглядають
розгубленими. Спектакль все ж таки залишається красивою ілюстрацією роману, сюжет якого вже відомий київському глядачеві за постановкою «Небезпечних
зв’язків» у театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра (реж. – А. Білоус).
Але хочеться сказати про цікаві мізансцени, які базуються на відношенні
кожного героя до величезного ліжка. Маркіза де Мертей (Алла Сергійко) зі своїм
костуром ходить по ліжку впевненими кроками, вона його володарка, його
королева. Віконт де Вальмон (Ігор Рубашкін) обережно ступає по ліжку, ніби
крадучись. Його примушує шалена пристрасть до жінки робити ці жорстокі речі.
Він знімає шарф з шиї при кожній новій пригоді і стомлено йде зваблювати нову
жінку. Маленька Сесіль (Катерина Варченко) після усвідомлення, що з нею сталося, б`є ліжко костуром
Маркізи і плаче, але повернутися назад уже запізно, вона вже тоне у пороці. Де
Турвель (Катерина Кістень) стоїть на кубі позаду ліжка, вона морально вища від
них усіх, вона вірить у свою сім`ю. Але віконт підкрадається до неї і намагається
вкинути її в ліжко. Жінка немовби на краю порожнечі, боїться впасти,
поворухнутися, вона боїться навіть дивитися туди. Вона кричить і закриває очі,
але втримується і виривається звідси. Цей порятунок триває не довго. Де Трувель
вже в полоні віконта, вона покірно отримує від нього листи, щоразу вибігаючи із
дверей свого спокою до величезного ліжка за ними, як тільки продзвонить
маленькій дзвоник віконта. Вона вся складена із цих листів, які висипаються в
неї із-під верхнього плаття. В наступний раз де Вальмон все ж таки зніме це
плаття, залишивши її в нижньому одязі і нахабно вкинувши її в це величезне
ліжко. Вони говорять про море, і благочестива жінка воліє краще залишитися на
березі (поза межами ліжка), але море стрімкими потоками приносить її в обійми
Вальмона, і вона віддається своїм почуттям. Ліжко дихає цим палким коханням,
воно рухається у руках Вальмона. Він відштовхує ліжко, оголюючи клаптик сцени,
де обережно викладає чисті подушки прямо на підлозі, щоб тут отримати нагороду
– кохання маркізи Де Мертей. Для нього це найбільше задоволення, адже заради
неї він зваблює інших. Він хоче створити для неї навіть окремий простір,
відсторонений від порочних інших
відносин. Де Мертей (Алла Сергійко) кидає
свій костур на величезне ліжко, а віконт шукає його як справжня собака, але не
знаходить. У своїх зубах цю величезну бридку кістку тримає де Турвель – Кістень.
Віконт – Рубашкін каже: «Не моя у тому провина». Кістень – Турвель
обіймаючи його з-за спини, стає ніби тінню без душі, її руки лише тримають
листа, щоб пересвідчитись чи дійсно правда там написана. Сльози капають з очей, а
слів немає. Та й Маркіза – Сергійко залишилася
в повній порожнечі, викинута старістю і втомою за межі величезного ліжка.
У виставі цікаві модернові костюми з історичними елементами (художник по костюмах – Наталя Рудюк). Дуже індивідуально підібрані форми костюмів
під кожного героя та актора. Де Турвель (Катерина Кістень) у вузькому сірому довгому
платті, з довгими рукавами, що робить її благочестивою. Тому коли плаття знімається,
вона залишається в такому ж довгому білому нижньому платті, оголюються лише
плечі і руки, чого достатньо для її морального падіння. Де Мертей (Алла
Сергійко) вдягнена у трохи гротесковий костюм, розширений на стегнах, довжина
сукні не прикриває повністю ніг, що підкреслює її спосіб життя. Костур у руках
виглядає ніби ознака королівської влада, певна регалія. Костюм Віконта:
жилетка, довгий сюртук, короткі брюки, та гольфи. Недарма, саме він на початку
вистави грається з окулярами, що нагадує маленького пілота. Виконавець волі королеви, її власний пілот з величезним парашутом. Він
засліплений красою де Мертей, намагається звільнитися від тягаря, знімає на
певний час окуляри, але в кінці вистави знову покірно їх настромлює на очі.
Сесіль одягнена в сіре коротке платтячко, яке розпушено до низу воланчиками. Це
проявляє дитячість і одночасно грайливість.
Слід також сказати про вдалий музичний ряд. Класична музика постійно
звучить фоном до всіх розмов, загострюється, стає ліричною у сценах кохання де
Турвель і Віконта, грайливою, коли Сесіль знайомиться із Шевальє. Іноді саме
музика давала можливість актору зіграти глибше певні переживання. Наприклад,
актрисі Катерині Кістень з її темпераментом вистачило б лише цієї музики, аби
створити сильну та проймаючу останню сцену.
Але море кохання та пороку лише візуально розкриває своє існування, не
торкаючи ніяких внутрішніх переживань. Прем’єра вистави - 13 листопада
2012 року, наступні покази планувалися на січень 2013 року, але чомусь так і не відбулися. Хто любить якісний художній продукт, ця
вистава саме для вас. Адже красиві актори, сценографія та костюми, чудова музика
– це теж ознака гарного режисерського смаку, що рятує певні внутрішні
недоробки.
http://www.facebook.com/media/set/?set=a.304510209653784.62387.264202050351267&type=1
Комментариев нет:
Отправить комментарий