Минулого тижня в Національному театрі імені І. Франка
відбувся показ вистави «Вій» КЛІМа за однойменною повістю М. Гоголя, втіленої
режисером Владиславом Троїцьким у співпраці з Центром сучасного мистецтва «Дах»
та театром Vidy-Lausanne (Швейцарія). Прем’єра відбулася наприкінці минулого
року в Лозанні, а в грудні його грали у Франції на сцені Театру де ля Віль (de la Ville ). Режисер присвятив
виставу Рене Гонзалесу – директору театру Vidy-Lausanne, який нещодавно помер.
Окрім акторів театру «Дах» у постановці зайняті двоє
швейцарських – П’єр-Антуан Дюбеї і Бартек Созанскі (останній спеціально для
проекту вивчив українську мову). За сюжетом п’єси двоє студентів-європейців
вирішили відвідати батьківщину батьків одного з хлопців – карпатське село Далі
вже розгортається гоголівська історія. Початок вистави одразу вводить глядача в
макабричне (з французької «macabre» –
погребальний, похмурий, моторошний), містичне, туманне дійство з
потойбічним скреготом та гуркотом. Справжні стовбури дерев, що звисають, немов
карпатські ліси; поверхня сцени всипана тирсою (сценографія – В. Троїцького та
Д. Костюминського). Коли актори грають на трембітах виникають асоціації з
персонажами української класичної літератури. Музика – окремий виразний компонент
вистави, що чітко спрямовує емоції глядача. Гра на скрипці, віолончелі,
контрабасі, трембітах, тріскачках, ударних інструментах звучала не просто як
звичні «дахабрахівські» етнічні ритми, а як оркестровий твір, написаний
акторами театру «Дах» – Ніною Гаренецькою, Марком Галаневичем, Наталією
Галаневич, Тетяною Гаврилюк, Дмитром Ярошенком, Романом Ясіновським, Русланою
Хазіповою, Дмитром Костюминським, Іриною Коваленко, Соломією Мельник,
Володимиром Міненко, Оленою Цибульською, Тетяною Василенко, Катериною Вишневою,
Наталією Зозуль (Zo), Анатолієм Черковим. Найбільше вразив публіку Юродивий,
спеціально введений драматургом, у виконанні Дмитра Ярошенка. Його крики,
ламана пластика, що були сповнені нелюдського болю, викликали подив та огиду. А
розповіді про церкву, віру й біблейські легенди наводили жах і змушували
глядачів затамовувати подих.
У постановці «Вія» брала участь команда відео-художників
(Максим Побережський, Олексій Тищенко, Стефан Жанв’є, Жером Верне), котра у
фіналі на заднику за допомогою відеопроеції створила дивовижний церковний
іконостас. Зображення ікон рухалися вгору, а потім зникали десь за небосхилом.
Спершу, здавалося, що вони палали нестримним полум’ям, а потім – що неначе світ
зірвався з осі, загинув і перетворився на попіл – на проекції падав сніг. Ось
такий він – кінець світу у трактуванні В. Троїцького, кричущий Апокаліпсис, що
стрімко летить крізь віки від містичного Гоголя до містичної сучасної України.
У Швейцарії після показу вистави довго лунали оплески,
акторів чотири рази викликали на сцену, хоча зазвичай така емоційність не
характерна для цієї національності. Доволі байдужим можна вважати ставлення
нашої влади до театру «Дах», оскільки втілення спектаклю та сам його показ в
Україні відбувся за фінансової підтримки лише Швейцарії. Та це не вплинуло на
численну кількість глядачів, котрі прийшли підтримати театр «на гастролях у
власній країні» та влаштували справжні овації після перегляду.
Стаття надрукована в газеті "Культура та життя" за 30 січня 2013 року.
Комментариев нет:
Отправить комментарий