Єлена Макарова, Крепость над бездной [Фортеця над безоднею], Апосіоната під гільйотиною, Г. Грасс та кіно. Роздуми про несправедливі звірства та помилки історії.

Цього разу пишу російською та українською паралельно. Тому що думаю українською, але книга написана російською, тому так легше цитувати. прошу вибачити за такий мікс!!!!

Є. Макарова.

Єлена Макарова – російський скульптор, прозаїк, педагог, мистецтвотерапевт, куратор міжнародних виставок. Зараз мешкає в Ізраїлі, у місті Хайфа. Унікальна постать: написала більше сорока книжок одинадцятьма мовами, знімала документальні фільми, влаштовувала виставки дитячих малюнків, знайдених у Терезині, а також виставки художників, які загинули там, або в Освенцимі.  

Я абсолютно випадково натрапила в Інтернеті на її книгу «Творче життя в Терезині» (Мистецтво, музика, театр в Терезині. 1941-1945) у співавторстві із Сергієм Макаровим. Дослідження про творчу єврейську інтелігенцію, яка жила, творила та помирала у гетто Терезиєнштадт часів Другої Світової війни. Єврейські митці чеського та німецького походження винищувалися хворобами, голодом та знущаннями, і безповоротними «транспортами» в Освенцим. Для мене розкрилася невідома історія. Звичайно, я знала про концтабори і відповідні фільми "по темі" бачила, але от саме про Терезин практично нічого не чула. Як виявилося трохи згодом, це перша ґрунтовна робота про саме цей концтабір, чи вірніше гетто – «подарунок фюрера євреям».  Справді, іноді книги знаходять нас самі.

На сайті письменниці http://www.makarovainit.com/about-ru.htm я прочитала інформацію про весь цикл з чотирьох книжок «Крепость над бездной». У подарунок читачам письменниця виклала на сайті три томи (ІІ, ІІІ, IV) із цього циклу в pdf – форматі, адже їх уже практично неможливо купити (у Києві на Петрівці я не знайшла, якщо хто побачить – гукніть, хочу прочитати І том). Отож, книга російською мовою і є в Інтернеті, раджу всім небайдужим.

 «Крепость над бездной» [Фортеця над безоднею], в яку входять: «Терезинские дневники, 1942—1945» (2003), «Я — блуждающий ребенок. Дети и учителя в гетто Терезин, 1941—1945» (2005), «Терезинские лекции, 1941—1944» (2006), «Искусство, музыка, театр в Терезине. 1941 – 1945» (2007).

Маленькі вижимки із книжки ні в якому разі не замінять весь пласт знань, закладений у ній. Це просто мій конспект, де відзначено те, що найбільше вразило. Краще одразу переходьте до оригіналу!

ІІ том. «Я – блуждающий ребенок». (Діти та вчителі в гетто Терезин 1941-1945 роки)

-  Уривок з вірша терезинських підлітків про те, як кондуктор не впускає єврея у трамвай:

Известно нынче всем, как говориться

как отличить еврея от арийца.

Еврея опознаешь ты везде

по черно-желтой праздничной звезде.

-  З записів дітей: «По сравнению со Вселенной, человек – всего лишь маленькое существо. Он слышит только себя и поэтому Вселенная полна для него огромных загадок…» («Дети-философы).

-  «Патриотам Германии и Австрии было труднее – фашизм лишил их родины». 

-  Жахливо, коли польські діти, що йшли з Білостоку, писали на стінах «Газові камери!», а в Терезині діти їх не розуміли. Польських дітей відправили в Освенцим, де і знищили. А терезинським дітям сказали, що їх відправили у Палестину. Немає слів, щоб описати цей жах. І не вистачає думок, щоб це осмислити. Про це пише Хельга Вайсова у своїх щоденниках. Її замальовки теж багато чого розповідають.

-  Діти вели журнали у гетто: «Ведем» (Мы ведем), «Камрад» (Товарищ), «Рим Рим Рим», «Бонако».

-  Вальтер Айзенгер. Оповідання «Безумний Август» - передчуття трагедії: комарі, що летять на свічку та згорають, як і люди у своєму житті.

-  Бертольд Орднер – сліпий скульптор, який творив у Терезині.

-  Гануш Гахенберг. Кто я?

Кто я такой?

Какого племени, роду?

К какому я принадлежу народу?

Кто я – блуждающий в мире ребенок?

Что есть Отечество – гетто застенок

Или прелестный, маленький, певчий край –

Вольная Чехия, бывший рай?

Из журнала «Ведем» №7.

-         Петр Гінц. У 14 – головний редактор журналу, в 16 – смерть.

-  Зденек Орнест – актор, грав у Празі в Театрі під Пальмовкою, помер під потягом біля свого будинку у 1990 році за нез’ясованих обставин. Вижити в Терезині та Дахау, і так закінчити? Дивне життя. В Т. писав вірші для журналу «Ведем».

-         «Камарад». Оповідання та романи-вестерни. Іван Полак – редактор.

-  «Рим Рим Рим». Наукові теми та вірші, спортивна колонка. Редактор – Павел Ліон. Густав Цвейг оповідання «Нищие» – яка точність!!! «Скарга на бібліотеку» - діти хотіли читати, але не могли через формальності бібліотеки, а зараз проблем немає із доступом до літератури, так ніхто і читати не хоче!

-         «Бонако» (бордель на колесах) – єдиний жіночий журнал. 

Уривок з вірша дівчинки Тьорки:

 Тут обрывается сказка. Как все, по приказу,

Как велено, из дому вышла. Надела пальто.

Все, что любила, да не ценила, сразу

Вдруг превратилось в одно большое НИЧТО.

-  Одна з найцікавіших частин книги четверта: «Уроки Фрідл». Фрідл Дікер-Брандейс, відома художниця, яка пройшла шлях від конструктивізму до нового напрямку, відгалуженню реалізму – «новая вещественность». Вона визначала: «Занятия рисованим не призваны сделать всех детей художниками, их задача – освободить такие источники энергии детей, как творчество и самостоятельность, пробудить фантазию, усилить способности детей к наблюдению и оценке действительности…» Фотоколаж «Гітлер та кричаща дитина» 1930 р.– велика скорбота та передбачення трагедії. Фрідл: «Талант – это тоска по чему-то».

-  Цікаво прочитати! Едіт Крамер «Лікування дітей мистецтвом» - учениця Фрідл з 1931 р., професор Вашингтонського університету. Емігрувала у 1938 році в Америку, не потрапила до таборів. В. Лоенфельд «Творчий та інтелектуальний зріст», у співавторстві з Л. Мюнц – «Пластичні роботи сліпих».

-  «Естественно, все очень сильно зависит от того, кто твой учитель, - тот, кто на тебе самоутверждается или паразитирует, или тот, кто помогает тебе расти» - Едіт Крамер про Фрідл. Це важливе усвідомлення для виховання будь-якої творчої особистості. Мені двічі пощастило із такими розумними педагогами-вчителями. Обидві прекрасні жінки, які повірили і навчили. Дякую за це, Боже.

-  5 частина, «Грайте з нами комедію…» «Театр в Терезине родился из потребности «играть другую жизнь»! Вистава «Світлячки» над якою працювали і режисер, і сценограф, і професійний балетмейстер, навіть електрики створювали світлові ефекти, і за допомогою кольорового паперу досягали фантастичних ефектів. Театр для дітей, які, можливо, вперше бачили виставу, в цілях виховання виріс у справжню серйозну постановку.

-  В останній частині книги, що названа «Ода до радості», розкривається величезна метафора: хлопчик грав симфонія № 9 «Ода к радости» Л. Бетховена навпроти крематорію в Осценцимі, де спалювали незлічимі маси людей.  Метафора характеризувала той клятий фашизм і волю до життя.

Висновки. Я навіть уявити собі до кінця не можу, що це могло відбуватися в історії людства. Коли читаєш хроніку в кінці ІІ тому, здається все нереальним, неможливим. Наче зараз вибухне мозок від такої інформації. Ці історії, коли мати арійка відмовилася від власної дитини, що народилась поза шлюбом та й ще від єврея, як її можна назвати Мамою після такого? Невже вона спокійно змогла прожити щасливе життя, як це? Умови проживання в Терезині вбивають мене, по волі відчуваю, що стаю жорсткою до людей. Коли бачу на вулиці молодого хлопця, п’яного та всього побитого, який нічого не знає в цьому житті, стає шкода, що стільки людей померло у війну не винними, це стосується не тільки євреїв. Українці мали свій ганебний досвід, варто лише згадати «розстріляне відродження», Леся Курбаса, який влаштовував вистави навіть у таборі. Театр для нього – це суть, це повітря.

Книга ІІІ. «Терезинські лекції 1941 – 1944».

-  Частина «Університет страждань та пристрастей», де зібрані цитати лекторів про Терезин розкриває внутрішню значимість цього міста, що заживо поховало стільки талановитих людей.

-  Д-р Вернер Петцал: «Тот, кто умеет организовывать свободное время, – настоящий художник». Цей вислів, який сьогодні необхідно згадати і широко застосувати.  

-  Піаністка Аліса Зоммер-Герц, 1904 року народження, нині живе в Лондоні, їй 109 років. Виникає питання: чому люди, які вижили у концтаборах – довгожителі? Якщо змогли вижити там, вже нічого не страшно?

-  Лекції про релігію (сіонізм, євангелізм, католицизм та протестантизм) та комунізм: Регіна Йонес – перша жінка-раввинеса. Ієгуда Палахе із Голандії, Якоб Якобсон (Нахартабі) із Берліну, Мойжич Воскін, Ельза Бернштейн. Фельдмаршал Фрідлендер. Бруно Цвікер, що до останнього вірив у комунізм, але коли осягнув свій прорахунок, впав у депресію.

-  Вчинок! Герт (Іржі) Кьорбель, коли зрозумів по прибуттю в Освенцим, що всіх до 16 років і за 50 років відправляють в газ, він попередив про газ дітей, нібито обіймаючи їх, насправді передавав інформацію і попереджав, щоб казали, що їм 18.

-  Ті, що опікувалися дітьми, читали лекції: Отто Цукер, Професор Максиміліан Адлер, Бедржіх Прагер, Лео Яновіц, Фреді Хірш, Гідеон Кляйн, Роза Енглендерова, Гертруда Баумлова: «Воспитатель – как режиссер: в его силах собрать группу воєдино, или развалить ее. Но развалить – значит потерять целое поколение». Берта Фройнд: «Воспитание – это искусство, а искусство – это воспитание». Троє з них Франц Кан, Дезідер Фрідман та Ізраель Костенбаум наголошували саме на проблемах єврейського європейського виховання.

-  Лекції з історії та філософії: Лео Бек, Професор Е. Утіц, Карел Арнштейн. Камілл Хофман – поет та дипломат.

-  Ганс Гюнтер Адлер про Терезин: «Маска дьявола над бездной, маска, которую в адском танце напялила на себя Смерть». Його вірш:

Процессия Они ничего о тебе не знают. Но ты-то знаешь, - Они из жизни выталкивают тебя Даже из этого места, где ты провожаешь Армию обреченных, душой скорбя, Даже из этого места, которого прежде Ты терпеливым словом когда-нибудь Мыслил достичь, но палачи надежде Путь преградили, готовя смертельный путь Твоей одинокой мысли, духу и телу: Держат тебя, как свору, на поводке, - То отпускают слегка, то натягивают до предела, Гибель твоя - у этого сброда в руке. И только слово твое, застрявшее в глотке, Выносит тебя за этот замкнутый круг В дальнее озеро, где твоей жизни лодка На много осколков разбилась вдруг. И все ж не робей пред самой последней поездкой, Перед тобой утесов сплошных стена, - И все ж не робей и не медли, поскольку повесткой, Смерть твоя, видимо, предрешена. Ты должен дойти, добрести, доползти до мрака, Сгущенного в горечи и в ночи, Ты стал мишенью нелюдей, но, однако, К тебе, как к смерти, прикованы палачи. Закатный пожар, сочиненный на дне оврага, Тебя обрекает на вечный суд, Еще при жизни твоей твои уничтожены блага, Но капли гордого света по лбу твоему текут. Враги ничего о тебе не знают, но в час крушенья Всё, наконец, твое. От жизни отказ Их не смягчает, но каждое их движенье Тебе, как ни странно, подчинено сейчас. Ты им не известен совсем, но сейчас, без сомненья, Известны душе твоей ихнего ада круги. Ты - жертва, благословившая смерть, и этим благословеньем Живы твои враги. Жизнь да и смерть никому не проходит даром, Ни тебе самому, ни врагам твоим, И когда, внезапно застыв, становишься ты пожаром, Они делят добычу - твой след, твой пепел, твой отлетающий дым. 1943, Терезин, Перевод И. Лиснянской.

-  Отто Брод, брат Макса Брода – біографа Кафки. Рідна сестра Кафки Оттілія була в Терезині, померла в Освенцимі.

-  Актори та режисери теж читали лекції: Мейнхард, який колись грав у Макса Рейнгардта. Густав Шорш, Нава Шьон, Люїс Трейман.

-  Лекції музикантів: Гедеон Кляйн, Ганс Краса – музиканти та композитори, Курт Зінгер, піаніст та музикознавець (книга Шорлотти Соломон «Жизнь или театр?», де К. Зінгер фігурує під ім’ям д-р Сінгсон – хотілося б почитати), Джеймс Сімон, Віктор Ульман.

-  Лекції з медицини. Еріх Шпрінгер – головний хірург Терезина Доктор Еріх Мунк – зав. відділу охорони здоров’я. Рудольф Кляйн – головний лікар дитячого  будинку. Професор Герман Штраус, Доктор Юліус Спаньєр.

-  Віктор Франкл полемізував із вченням З. Фрейда, який бачив хворобу в людині, що замислювалася про сенс життя. В.Ф. доводив протилежне. Після війни видав книгу «Людина в пошуку сенсу». Він засновник логотерапії – методу екзестинційного психоаналізу, що стала основою Третьої  Віденської школи психотерапії.

-  Природознавство. Арношт Кляйн. В Празі займався авіаційними дослідженнями, а в Терезині фарбував стіни та носив дошки. Цікаві долі винахідників та інженерів.

-  Артур Шьонберг – інженер, двоюрідний брат відомого музиканта Арнольда Шьонберга, помер в Терезині.

-  Франс Вайс. Сконструював радіо, прослуховував новини, які розносили по всьому Терезину, так зберігали зв'язок зі світом. Проектор для вистави дітей «Гешем» - чудовий елемент та замінник бідної сценографії.

-  Журнал «П’ятничний шолом». 

-  Макс Бьом – меценат, який підтримував художника Макса Лібермана. Читав у Терезині лекції про живопис.

-  Анна Ауреднічкова – перекладачка чеської літератури. Автор книги «Три роки в Терезині».

-  Вальтер Бахер – педагог. Помер в Освенціму, супроводжуючи дітей з Білостоку.

-         Зденек Карни. Фото.

Відома фотографія, коли німецькі війська зайшли до Праги. На фото 15-річний Зденек у центрі із портфелем у руках.

-  Єврейські старости. Б. Мурмельштейн, Пауль Епштейн, Якоб Едельштейн. Закінчення «штейнь» - камінь, метафорично характеризувало їх.

-  Замальовка Б. Фрітти – «Барабан смерті» - аналогія з Г. Грассом.

-  Глава «Голоси та обличчя» проникає своєю простотою та щемом очевидців. Добре, що Макарова залишає характери  у словах, не роблячи із інтерв’ю схематичних очевидців.

-  Франц Кан: «Не то поразительно, что среди нас есть лекторы с широким спектром знаний во всех областях искусства и науки. По-настоящему поразительно, что у нас есть ненасытная аудитория, каторая с жадностью вбирает в себя эти знания». !

-  Ернст Остеррайхер: «Театр – это жизнь, а жизнь – это театр. Поэтому театр вечен, как жизнь».

-   Виктор Франкл: «Ничто в мире не может победить человека, который осознал свою цель в жизни и стремиться к ней».

Висновок. Єдине особисте негативне спостереження в цьому томі, іноді поява не поваги до інших рас та націй. Наприклад, писати слово «негр» вже давно визнано не коректним. І ще гірше, не потрібно декілька гастрбайтерів-українців порівнювати із цілою Україною (Це із книги про П. Кіна). Не зовсім приємно. Тим паче, що в ІІІ т. цитуються слова єврейський вчених про те, що в кожній нації є свої генії, творці, а також повії та злодії. Так і в Україні, окрім алкоголіків є багато хороших людей. Шкода, що такі погані асоціації викликали наші співвітчизники у Є. Макарової.

 Коли у кінці даної книги читаєш повний список лекторів та лекцій, здається, що то велетенський Університет, а не лекції в гетто, багато чого я б сама хотіла відвідати і послухати. Єдине, що трохи можна заплутатися із географією. Місця народження людей зазначаються такими, якими вони були на той час. І не завжди у дужках вказується сьогоднішня приналежність даної місцевості. Наприклад, Городенка, Галіція (Нині – Городенка, Івано-Франківської обл., Україна), чи Коломия, Галіція (нині – Коломия, Івано-Франківської обл., Україна), Хуст, Угорщина (Хуст вже теж частина України), чи наприклад, німецьке місто Ельберфельд , яке зникло у 1929 р., ставши частиною сучасного Вупперталю.

Книга ІV. «Мистецтво, музика, театр в Терезині. 1941-1945» (2007)

-  Петер Кін. «Люблю жизнь, глупую, страшную, печальную, великолепную, не знаю за что, просто люблю ее!» (Петр Кин. Из письма Ильзе Странской, своей жене, 1939)

-  Пітер Кін 24 роки потрапив у Терезин, будучи вже відомим художником, поетом, письменником. Контрапунктна тема – самотність у натовпі. Варто почитати статтю Б. Штехлікової «Пітер Кін»!

Я – комок великой печали,

от которой всякий бежит.

Я – комок великой печали,

в неизвестность мой путь лежит.

Что ни шаг – иностранца поступь,

А мой взгляд – холодный пожар,

одежонка – зола. Я просто –

Одиночества нищий дар.

Я, великой печали потомок,

от всего и от всех далек.

Заблудившийся в мире ребенок,

я во времени одинок.

                                    1935.  Перевод И. Лиснянской

- Варто побачити у книзі малюнки Бедержиха Фрітти (особливо «Лікарня у бувшому кінотеатрі»), що зберігаються в єврейському музеї у Празі. Є також книга Б. Фрітта: «Путь терезинского художника от сатиры к документу», ПТ, 2006.

- Сатиричні малюнки Х. Краткого викликають сміх крізь сльози.

- Неможливість змовчати про людську біль – замальовки Лео Хаас «Голод», 1944.

- Карел Фляйшман. Доктор та художник, офортист. «Междисциплинарные таланты» - так він визначив полонених у гетто. Читаючи дослідження Макарової, дійсно погоджуєшся, люди розвинені і талановиті одразу у декількох напрямках.

- «Весь мир болен. Ему требуется карантин, отдых. Всеобщая усталость ощущается повсюду. Европу следовало бы превратить в один большой санаторий покоя и мира, чтобы человек в нас проснулся».

- К. Фляйшман. Автор Є. Макарова так писала про його художню творчість: «Его Терезин отражается не в беспристрастном зеркале, но в зыбучей реке времени». Цикл замальовок «Лікарня». Динаміка у декількох штрихах білого, що розрізає темноту.

- Фрідл Дікер-Брандейс.  

Художниця. Малювала вугіллям, але малюнки на папері неможливо реставрувати. Пройшла школу Баухауза. Художня уява, перехід від світлого до глибинно-чорного, робота у різних техніках: олійний живопис, графіка, вугілля. Вона відмовилася від виїзду до Палестини, як порятунку. А вже у Терезині відмовилася від роботи в технічній майстерні, останні місяці життя провела із дітьми. 

 Ф. Дікер. Натурниця з крилами, пр.1920 р.

- Фрідл Дікер: «Жизнь моя – живопись, коей я прилежно и серьезно занималась, вызволила меня из тысячи смертей, - похоже я искупила вину, не зная в чем она состоит».

- «Счастливы люди, живущие не образами, а плотью!» - але жоден з художників не зможе скористатися цією аксіомою, як і сама художниця не скористалася. «Ни один человек не имеет преимущества над другим, ни одна нация – над другой».

-  Амалія Секбах. «Произвидения амалии Секбах лежат в сфере мечты и демонического, от смеха, полного гореи, до экстатического крика – гамма выразительности, сгущенная в форме… Ее глубокие корни в старинной скульптуре, Великое искусство Востока (китайские цветные гравюры из коллекции Секбах получили известность во всем мире) нашло прямое отражение в ее живописи и скульптурах». Маргот Райс «Юдіше Більдер Бунд».

-  Ельза Аргутінська-Долгорукова. Вражає історія її сімейного життя із лікарем Аргутінським-Долгоруковим, який зміг зрозуміти її духовний світ та підтримати творчість. Художниця пише про культурний рівень Терезина: «Можно назвать это апофеозом безкультурности и грубой силы – это самое ужасное». Тонка та дуже культурна людина дуже боялася опинитися на нижньому рівні культури. 

-  Юлія Волфторн (псевдонім, справжнє прізвище – Вольф, + місто народження – Торне, нині польський Торунь). Учасниця Бернілінського сіцессіона під керівництвом М. Лібермана, визнана художниця. Померла в Терезині. 

 Ю. Вольф. Дівчинка з зелено-блакитнимим очима.

-  Мальвіна Шалкова (Мальва Шалек). Картина «На озері» 1910 року дуже близька по спокою та манері зображення до Клода Моне.

М. Шалек.

-  Франтішек Лукаш (Франц Люстіг) та Адольф Аузенберг. Лукаш малював акторів під час репетицій в Терезині. Розповідь про батька Адольфа Юліуса – яка фатальна двузначність людини. Тема «Черги» розкрита в замальовка Аузенберга назавджи змінює ставлення до будь-яки черг. Ніби черга за життям. Тільки хто виживе? Ф. Лукаш: «Терезиенштадт – это целое явления в духовной жизни нашей нации, это что-то очень мощное».

-  Іегуда Бакон. Замальовка «Після Освенциму» - голова єврея виходить як дим з крематорію. Так і єврейська нація відродилася як фенікс із попелу.  «Быть два часа в день хорошим учителем – это легко, а вот быть 24 часа в сутки хорошим человеком – почти невозможно, но нужно стараться».

-  Кіно. Ганс Хофер. Матеріали про фільм з Терезине. Реальні приховані факти та те, як фюрер дарував євреям місто.

-  Музика. Арношт Вайс. Робив неможливо – доставав ноти для музикантів.

-  Бедержіх Фрітта (Фріц Тауссіг) «Судетські казарми». Потрясаюча композиція малюнку передає настрій та дух приміщення. 

-  Рафаель Шехтер. «Проданная невеста» Дворжака – мистецтво, яке рятувало від болю.

-  Віктор Ульман. Писав критику на більшість з музичних концертів, опер, яка збереглась та музичні твори. «Імператор Атлантиди, або Смерть відрікається» (лібрето П. Кін).  

Ось тут можна прослухати оперу, вона неймовірна:  http://classic-online.ru/ru/production/44165

 Реальні причини, що надихнули на таку оперу – перелік людей в Богушевській котловині, коли Смерть «перестала працювати» - це не просто пережитий катарсис, це замежове відчуття, яке здається неможливо передати навіть мистецтвом, і не те, що навіть описати. Але опис Макарової дуже точний.

-  уривок із тексту (в книзі подається повноцінний текст): Арія дівчини – підлітка:

«А правда ли, что есть еще земля,

 Где не черне ли бы воронки?

 А правда ли, что есть на свете речь,

 Без грубого отрывистого слова?

Ответь, а есть ли где душистые луга?

А правда ли есть горы на земле, от воздуха прозрачно-голубые?»

-  Дуже чітка карикатура Л. Хааса на Петра Кіна: художник, поет, автор сценаріїв та лібрето зображений бджілкою, яка встигає докласти руку до всіх справ. Він ніби збирає нектар із ромашок, на яких палітра, чи книжка, які розквітають завдяки йому. Геніальний хлопець помер у 25 років. Скільки всього він ще міг створити?

-  «Дети играют в солдат. Это понятно. Но почему солдаты играют в детей?»  К. Краус.

-  Хуго Хаас. Кінорежисер. Фільм за твором К. Чапека «Біла хвороба» (1937), «Чоловік в офсайді».

-  Ганс Краса, композитор. Франц Еуген Кляйн, дирегент. Павел Хаас, композитор. Гідеон Кляйн, музикант, композитор. Піаністка Едіт Краус-Штайнер. Гонза Йоховіц, музикант.

-  Джаз. Фріцек Вайс, писав музику та виконував. Мартін Роман – відомий композитор та піаніст. Коко Шуман. Джаз-бенд «Гетто-свінгер».

-  Театр. З. Єлінек, К. Швенк, Ф. Граус, Е. Редліх, П. Кін, Г. Кафка (двоюрідний брат Франца Кафки), О. Шейнфлюгова, О. Брод, В. Фішер – драматурги, що писали п’єси в Терезині. 

-  Чеський театр – темпераментний авангардизм, німецький – стриманість та майстерність. Показали більш ніж 700!! спектаклів. Але не всі вистави, які репетирували, побачили рампу, деякі були заборонені. Статистика показаних вистав просто вражає.

-  Ескізи сценографа Франтішека Зеленки. «Зеленка использовал все, что находилось под рукой, невероятное выражение помогало ему выжать все, что можно, из реальной ситуации. Например, чтобы приспособить чердак под «Женитьбу» Гоголя, Зеленка усугубил световыми эффектами уже существующее ощущение запущенности. Направив лампы под определенным углом, он заставил работать на спектакль даже чердачную пыль.

Костюмы он создавал из самых немыслимых материалов. Скажем, одежда Эсфири была сшита из простынь, которыми накрывали покойников, король был увенчан гирляндой консервных банок из – под томатной пасты, а кисти на одежде глашатая  были изготовлены  из стружек» (це із книги про лекції, ІІІ т.).

-  Філіпп Манес. Зазвичай відбувалися читання п’єс у ролях, за відсутністю постійного приміщення та часу для цього, це був найреальніший варіант займатися театром. Важливу роль мала сама література.

-  Нава Шеан: «Вот уже сорок лет я пытаюсь найти ответ на вопрос: была ли потребность в культуре источником творческой активности, или все проще – творческие люди просто не могут не творить. Наверное, и то и другое». Прем’єра режисерки символічної драми І. Волкера «Могила» відбувалася на фоні смерті євреїв, які призвели транспортом з будинків пристарілих.

-  Гюстав Шорш, молодий хлопець, помер у 25 років. Жив тільки театром, життя без театру не мало сенсу. Німці «попрохали» почитати вірші німецькою, він відмовився і його розстріляли.

 «Надо умереть, чтобы творить великое искусство».

«Цель искусства – духовное послание, чистая душа художника способна влиять на процесс жизни».

-  Гетто – кабаре та гетто – гумор. Курт Геррон – німецьке кабаре, Карел Швенк і Цайлайс – чеське.

-  Карел Швенк заснував бродячу трупу «Театр никчемних дарований» у 1930 р. у Празі. Оповідання «Про художника, що звалився зі скали» Швенка читати кожному митцю обов’язково!

-  П’єса «Кто здесь смеялся?» Є. Макарової.

Висновки. Єлена Макарова та Сергій Макаров займалися дослідженням Терезина із 1988 року. Титанічно!!! Паралельно Єлена Макарова написала романи, повісті про людей з реальних прототипів, як наприклад роман «Сміх на руїнах», прототип якого стала А. Секбах та «Фрідл» - геніальна художниця та педагог Фрідл Дікер-Брандайс. Тепер дуже хочу їх почитати, але не можу знайти(((

Монографія «Петер Кін. Сон і реальність» теж викладена в pdf – форматі на сайті. Письменниця повідомляє, що на даний момент книга не видана російською, і це єдиний варіант для читання. Декілька стрічок із його віршів.

Кисти мазок – это жизни частица,

На могилу картины – земли печальная горсть.

И всю красоту, что еще не успела родиться,

Прячет в себе самом онемевший холст.

 Я – образ и Божье подобье,

Ты – образ и Божье подобье.

О, Господи, жаль мне тебя,

Если ты такой же, как я.

* * *

Сумма суммариум

Белое пятно, красное пятно,

 Клякса на зеленом фоне,

Снизу подпись в правом уголке –

Это называется картиной

Маленькое полотно, большое полотно,

В комнате с линолеумом

Полно снобов, гаспод и дам, -

Это называется музеем.

Тут музей, спортплащадка – там

Напротив – храм муз

Немного – убивства, чуть – воровства, - 

Это называется культурой.

Культура и еда, любов и вино,

Наполовину плакальники,

Наполовину певческий хор, -

Это завется жизнью завидной.

Два мирозданья, малышка-луна,

Мишура – блестящие звезды.

Наверху – незримый Господь,

Остальное во тьме сокрыто.

Брно 1929 -1936.

І уривки віршів із Терезине :

 …мы развеяны на четыре стороны света,

Как перед бурей в пустыне песок.

И каждый из нас одинок.

Біль, що звучить у віршах Кіна, закликає цінувати вічне – природу, небо, зірки, а не заміняти все технікою та прогресом. Самотність в натовпі – ознака усіх поетів. «Воскресение» («Неділя») - оповідання про «непривітливість людей». Велике бажання почитати газету, але відсутність грошей спонукає чоловіка йти за людиною, що купила газету і чекати поки вона її викине. Але газета падає в люк. Ситуація для більшості банальна, але для тих, кому важливі новини із газет – страшна. У його листах до родичів, друзів, коханих жінок відчувається протест проти людської байдужості та відчуття відсутності майбутнього.

І, до речі ось, що писав Е. Ф. Буріан, відкриваючи виставку молодих художників під назвою «Галерея на сходах» у Празі в 1937 році: «Такая теперь система – искусство по уши в дерьме…Молодые художники не нужны, не на что их употребить, они – мусор. Отвергнут народ, выброшен человек, никому нет дела ни до таланта, ни до того, в какой ситуации и зачем это искусство создано». Здається, нічого не змінюється!!!

Висновок. Я вважаю книги Макарових дуже показовими та якісними дослідженнями. Адже не треба забувати про те, що наукові теревені будуть цікаві вузькому колу, а такі книги складатимуть цінність для всієї єврейської нації, та й я б сказала людства загалом. Макарови пишуть не науковим стилем, чітким та виваженим, вони пишуть доступним, теплим зрозумілим почуттям, водночас даруючи безцінний матеріал. Макарови зберігають пам'ять про вмерлих, зберігають тепло їхніх душ. Дякую вам за це! Єлена Макарова не просто досліджувала творчість терезинських митців, вона передавала велику пошану та любов до кожного з них. Ця книга заражає кожною описаною особистістю. Найбільше вразила творчість: П. Кіна, А. Секбах,  Ф. Дікер-Брандайс, В. Ульмана, Б. Фрітта, Г. Шорша, Ф. Зеленки   та ін. Я не маю ніякого відношення до єврейської нації, але мені дуже цікава ця тема. Не можу зрозуміти чому так сталося, і чому взагалі виникла така жорстокість, чому виник Шоа? І це ж запитання можна поставити щодо Голодомору в Україні! Чому?

Дуже гарне оформлення зносок у правій стороні аркуша, паралельно із текстом, не потрібно нічого гортати чи шукати зручно. Якщо колись видам щось із своїх починань, хотілося б саме так оформити книгу. 

Додаток. Іще хочеться провести паралелі із світовою кінокласикою. Окрім документальних фільмів, найпопулярніший із яких «Шоа» Клода Ланцмана (1985 р., фільм іде 9 годин у двох серіях), ця тема підіймалася у художніх фільмах, які мають у підґрунті справжні життєві факти та історію: «Піаніст» Романа Полянські (2002, за біографією піаніста Владислава Шпільмана), як виходець із Польщі, режисер просто не міг промовчати цю тему; «Список Шиндлера» Стівена Спілберга (1993, про Голокост 1939 року в Польщі); а також фільми, які розкривають жахи нацистського правління під час Другої Світової та посттравматичний синдром жертв: «Нічний портьє» Л. Кавані (1974), «Чтець» С. Долдрі за романом Б. Шлінка (2008), «Іди і дивись» Еліма Клімов (1985, про білоруського хлопчика, якого назавжди змінила війна), «Восхождение» Лариси Шепітько (1976, про білоруських партизанів).

Паралельно, кого цікавить тема концтаборів, раджу ще одну книгу. Колись я прочитала (точніше проридала) книгу «Апасіоната під гільйотиною» - про смерть чеських письменників: Марії Кудержікової, Владіславе Ванчуре, Бедржіхе Вацлавеке, Індржіхе Віхре, Кареле Вокаче, Іване Яворе, Ярославе Кратохвіле та ін., їхні спогади, передсмертні записки перед стратою в концтаборі Освенцим. Біль та заклик до життя вражає. Читала книгу у 17 років, а досі пам’ятаю фрагменти.

Варто також почитати «Данцігську трилогію» Гюнтера Грасса, лауреата Нобелівської премії (1999). Хоча він не дуже гарно відноситься до Ізраїлю, пам’ятаємо про славнозвісну поезію-протест та про його участь в СС під час війни. Голова Центру Сімона Візенталя в Ієрусалимі Ефраїм Зурофф коментував його вірш «О чем необходимо сказать»: «Он стучал в свой “Жестяной барабан” (книга воспоминаний Грасса), не только выражая коллективное чувство вины немцев за преступления нацизма, но и демонстрируя глубоко укоренившиеся предубеждения против еврейского народа, ставшего первой и главной жертвой немецкого антисемитизма». Я не хочу розбиратися у сучасних німецько-ізраїльських відносинах, але прямих натяків на атисемітизм у трилогії Грасса я особисто не помітила. Можливо, зацікавлені саме в такому питанні читали уважніше. Та й Грасс частково етнічний єврей. Тим паче ставлення до Ізраїлю як до країни, і до євреїв як народу можуть бути досить неоднозначними. Принаймні, я так думаю.

Мабуть, не всім сподобається і сама ідея згадати тут цього автора, але у першій книзі трилогії, у романі «Жерстяний барабан» подається близька по темі картина. Особливо, залишається у пам’яті розділ «Осматривать бетон, или Мистически-варварски-скучливо». Люди навчилися заміняти власну творчість будівництвом бетонних бункерів, і як бувших живописець Ланкес,  щиро пояснюють їхню красу та потрібність людству. Стиль «Структурові формації» - підсумовує митець. Та й ще навіки залишиться, як єгипетські піраміди. Оце страшне «навіки» й звучить найболючіше. Цього літа ми з чоловіком відвідали ставку Гітлера «Вервольф» під Вінницею. Там наразі практично нічого не збереглося від страшно-величного задуму Гітлера, яку роздивляєшся на картах. Але бетон, що залишився від підірваних приміщень, лежить. Було б Містично – варварськи – скучно, як Грасс характеризує усе століття, якби не так страшно. Такі місця просякнуті смертю. Сьогодні там все поросло травою та оточено сосновим лісом, але на пропозиції перекусити на галявині, якось не вистачило духу відповісти «так». Апетит зник. Дві наступні книги трилогії Грасса «Кіт і миша» та «Собаче життя» так само, іноді до відчаю не приємно та досить смутно, передають страшну правду життя. Часом я не сприймала жорстокі описи, але потім дуже довгий час думала над цими текстами і виникало бажання повернутися і перечитати, усвідомивши якісь невидимі до того деталі.

В Терезині не знищували людей у крематоріях, це був лише пересадочний пункт, але умови життя самі призводили до масових смертей.

Звичайно, ніхто вже сьогодні не може відповісти за злочини минулого, але привиди концтаборів: польських Освенциму (Аушвіц, Біркенау), Белжицю, Майденика, Собібору, Хелмно, Треблінки; німецьких Заксенхаузену, Дахау та Бухенвальду, білоруського Малого Тростянцю та хорватського Ясеноваца завжди кружлятимуть навколо нашого життя. І пам’ятати про це – все що нам залишається.

Благодарность! Елена и Сергей Макаровы, спасибо, что сумели выдержать этот титанический и не легкий путь и рассказать про гениальных, талантливых людей! Смогли передать этот несправедливый ужас и оставить память про них в истории!!!!! Очень впечатлило. Творческих новых побед и удачи во всех начинаниях. С уважением, Л.