Градіва - фатальний образ.

Такий рельеф висів у кабінеті З. Фрейда. І навіть на його могилі стоїть такий пам`ятник.

залишки вмерлих людей у 79 році до н.е., що загинули при виверженні вулкану Везувію.

Фаллос - вказівка на будинок розпусти (хоча тоді це розпустою не вважалося).

Градіва (та, що йде). Не можливо знайти відповідний переклад до російського "шествующая". Такий епітет греки приписували Марсу - Марс Градівус. Вигадана, чи справжня, померла чи жива? Дивний персонаж фантазії Вільгельма Йенсена. Цей німецький автор написав безліч новел, був редактором газети, але став відомий завдяки цьому образу. Історично склалося, що Фрейд зацікавився цією новелою та зробив психологічний аналіз у своему ессеї "Mарення та сни у "Градіві" Йенсена". Це дало початок не залежному образу жінки, що зникає і жінки, яку прагнуть віднайти, або просто віднайти свої спогади, і себе в цих спогадах. Після Фрейда цей образ став справжньою музою усіх сюрреалістів, а найголовне - Сальвадора Далі. Він поєднав зовнішній вигляд своєї коханої дружини Гали з вигаданим прекрасним створінням - Градівою. Не дивно, що історія пов`язана із Помпеями та сновидіннями зацікавила Фрейда. Помеї асоціювалися із ожившим фалосом. Адже залишені на брущатці, та на будинках вказівки у вигляді фалосів вказують на вільне відношення до сексу. А якщо відвідати лупанарій (т.з. публічний будинок) то ще раз можна впевнитися, що секс для них був природній, відкритий, як і потреба випорожнитися.

Сюрреалісти вбачали в цьому образі - свій ідеал жінки, вони навіть розшифрували по-своєму імя "Градіва" - Г як Гізелле, Р - Розина, А - Аліса, Д - Дора, І - Інес, В - Віолетта, А - Аліса.

"Градіва" С. Далі, 1931.

"Градіва" Андре Массона, 1939.

Звичайно, можна навести як приклад безліч робіт Далі, а також Марселя Дюшана, Андре Массона  та ін. Також цей образ надихнув кінематограф. "Прокляття людини без обличчя" (1958) Едварда Л. Кана. "Градіва" Джорджо Альбертацці (1970). Місце дії цього фільму, щоправда перенесено з Помпеї до Флоренції у 1966 рік та приурочено до жорстокого катаклізму, коли вода з річки сягнула висоти другого поверху. Дуже сильно постраждав історичний центр міста, в тому числі галереї та бібліотеки. У Флоренції досі є позначки, що визначали рівень води 1966 року. Також є сучасний фільм "Градіва (Вам телефонує Градіва)" (2006) Алена Роба-Грийє. Тут взагалі місце дії перенесено у Морокко, і дуже віддалено від першооснови.
Але мало хто звертає увагу, що йенсівська Градіва мала свої витаки з новели Теофіля Готьє, який вперше застосовує сюжет про те, як чоловік закохується у витвір мистецтва. Це новела "Аррія Марцелла". Теж, до речі, варта уваги читача. Саме місце дії "Градіви" Помпеї теж підтримують культ цієї особи. Там влаштовувалися  перфоменси, виставки, присвячені Градіві. Мабуть, для створення фатальної  жінки потрібно мати лише таке  чітке уявлення, як мав Йенсен при створенні Градіви. Тим паче, його біографи, знайшли прототип, але, звичайно, більш опоетизований та перебільшений.

Мистецька географія!

Розширення географії з урахування України. Це приємно вражає. Наша країна все більше і більше популяризується у світі. На сьогодні вже більшість іноземців-європейців знають, де знаходиться наша країна на карті світу. І нарешті вона не асоціюється з частиною Російської Федерації. Можливо, Євро – 2012 року посприяло таким висновкам. Можливо, політичні скандали. Чи знання про двох Шевченків. Не має значення. Головне, що країна ідентифікується як окрема держава, окремий незалежний простір. І навіть сьогоднішня влада, при всьому бажанні змінити самостійний напрямок розвитку, не зможе вже створити зворотній процес. Занадто великий процент нашого народу стане на протест. Можливо, нація ще не дуже сильна для опору, але вона йде у правильному напрямку. Театр гарне свідчення цьому.

Не дивлячись що цьогорічні гастролі яскравіють російськими колективами, але й інші іноземні гості все частіше з`являються на нашому просторі. У вересні відбуваються гастролі Московського «Ленкому» у театрі російської драми Лесі Українки. Вони привозять вистави «Пер Гюнт» за Г. Ібсеном та «Вишневий сад» А. Чехова. (Сайт http://www.lenkom.ru/ ).

 

Також не голосно, але помітно проходять вистави Омського  державного драматичного театру «Галёрка» у театрі ім. Івана Франка. Театр подолав таку велику відстань, щоб показати киянам аж сім вистав: «Лентяй» А. Толстого, «Прощание в июне» О. Вампілова, «Симейный портрет с постронним» С. Лобозеров, «Замужняя невеста» А. Шаховського, «Семейный портрет з денжнаками» С. Лобозарев,  «Беспечный влюбленный» В. Соллогуб, «Братья Карамазовы» за Ф. Достоевським. Всі вистави поставлені художнім керівником та головним режисером театру  - Володимиром Вітько. (Сайт театру http://galerka-omsk.ru/)

Майже не поміченими пройшли маленькі львівські гастролі. Національний академічний драматичний театр ім. М. Заньковецької привіз дві камерні вистави: «Арт» Ясміни Рези та «Загадкові варіації» Е.-Е. Шмітта, що були показані на Камерній сцені ім. С. Данченка у театрі ім. І. Франка. Обидві вистави поставив Вадим Сікорський. І також не дуже афішується вистава «Готель Мафусаїл» Піта Брукса, що має відбутися 12-13 вересня на Малій сцені палацу «Україна». Вистава британського колективу Imitating the Dog.

У Музеї книги, що в Лаврі відбулася перша персональна виставка молодого сценографа Богдана Поліщука та презентація сьомого випуску незалежного театрального журналу «Коза».

Ілюстрація до 7 випуску журналу "Коза".

Незабаром уже відкриття театрального сезону у всіх київських театрів, що мають принести нові ідеї, нові пропозиції, нові вистави. Також гарною новиною є відновлення ГОГОЛьfestу (з 21 по 29 вересня у промзоні на ст. м. Видубичі).  Офіційний сайт: http://www.gogolfest.org.ua/rus. Також поляки відвідають Києв. У Центрі ім. Леся Курбаса вистави театру-студії "Коло".

Слід згадати також про виставки. Це літо голосно прозвучало першим українським бієнале (точніше «Арсенале») – сучасне актуальне мистецтво заповнило собою простір «Мистецького арсеналу»), також скоро тут відкривається «Скульптурний салон – 2012». Але на осінь найгучніша подія – це виставка в музеї українського живопису «Нормандія у живописі», де можна побачити Огюста Ренуара, Клода Моне, Курбе, Теодора Жеріко, Каміля Коро.

 

Егюст Ренуар "Портрет Жанни Самари" (1877).

Отже, Україна має свій власний мистецький простір, який все більше зростає та самостверджується, сомоусвідомлюється. Не дивлячись на якісь політичні негаразди, вже ні в кого не вийде закрити фонтан, що вже фонтанує, і ніколи не зможе висохнути. Однодумці збираються разом, а це головне!!!!!