про життя: «Віткаци та ми»

Так називається виставка майбутніх художників-сценографів, а наразі студентів Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, що триватиме в Музеї видатних діячів української культури (вул. П. Саксаганського, 97) від 13 грудня 2012 до 31 січня 2013 року. Ініціював цей захід та сприяв його втіленню завідувач кафедри сценографії та екранних мистецтв НАОМА, заслужений діяч мистецтв України, головний художник Національного драматичного театру імені І. Франка Андрій Александрович-Дочевський.

Концепт експозиції – творчість польського драматурга, художника та філософа Станіслава Ігнаци Віткевича (1885–1939), творчий псевдонім – Віткаци. Він народився та жив у Польщі, але під час Другої світової війни переїхав на Західну Україну (село Чисті озера Рівненської області). Митець не визнавав будь-які насильницькі режими і за певних обставин покінчив життя самогубством.

В його художніх роботах простежується експресіонізм, почасти і сюрреалізм, а в літературі його вважають провісником драми абсурду.

Виставка спершу замислювалась як спільний польсько-український проект за участю молодих сценографів НАОМА та Краківської академії мистецтв імені Яна Матейка, бо в такому форматі вже відбулась у Кракові, а потім у Львові в рамках фестивалю «Золотий лев». Цей факт Андрій Александрович-Дочевський прокоментував так: «Поляки не хочуть далеко їздити, мабуть, їм важливіше поїхати до Парижа, але тим не менш наша акція дуже цікава. Студентам необхідно було відкрити такого складного автора, як Віткаци. Він проти механізації буття, узагальнення, ліквідації особистості, самобутній у будь-якому вимірі творчості (навіть експериментував зі світлинами), а за гротеском літературних творів схожий з Миколою Гоголем».

Гостра соціальна сатира на руйнування суспільства, його деградація звучала у виставі за його п’єсою «Мама, або Несмачний витвір», поставленою на кону франківців 2002 року польським режисером Збігнєвом Наймолою.

На сцені сиділа мати (актриса Н. Лотоцька), яка вже погано бачила, але постійно штрикала спицями, згадуючи при цьому своїх пращурів-аристократів, котрі жили в цьому домі. Наче в сновидіннях, з’являлась велика труба, а з неї, мов гвинтики, вискакували однотипні істоти, клони. Їх було багато, фантоми оживали і це наводило жах. Виокремити реальне від уявного було неможливим.

Вистава вже доволі давно не йде в театрі, але оригінальний макет сценографа А. Александровича-Дочевського можна побачити в цій експозиції.

На виставці представлені також студентські роботи до п’єс Віткаци: два макети та ескізи до твору «Дюбал Вахазар» Ольги Гайдаш і Василини Харчевки, три – до «Чоботарів» Володимира Бевза, Марії Кузнєцової та Катерини Лібкінд, ще три – до «Каракатиці» Лесі Головач, Терези-Тетяни Яковини та Тетяни Гусєвої-Ковтун і один – до «Водяної курочки» Дарини Кучерової.

"Дюбал Вахазар" Василина Харчевка

«Віткаци дуже складний драматург. Молоді художники доволі філософськи проаналізувати його п’єси. Я завжди їм раджу творити так як про себе. Ніколи не варто навмисне робити якість надрозумні речі. Зчитуйте текст як казку, а потім множте на себе, на власну індивідуальність і світобачення. Цю формулу придумав не я, а ще мій учитель – Данило Лідер. Адже в простоті прихована таємниця всіх шедеврів», – зазначив А. Александрович-Дочевський на відкритті виставки.

«Мені здається, сьогодні світом керує ніжність. Хтось каже любов, інші – краса врятує світ. Думаю, вже після Віткаци – ні, залишилась лише ніжність».

"Чоботярі" Володимир Бевза.