Пектораль

За внесок у мистецтво нагородили Н. Білецьку, актрису Театру драми та комедії на лівому березі Дніпра.

1.     Краща драматична вистава

«Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка

(реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

«Загадкові варіація» Е.-Е. Шмітт у Молодому театрі (реж. – А. Білоус).

«Квітка Будяк» Н. Ворожбит за п’єсою «Маклена Граса» М. Куліша у Театрі ім. І. Франка (реж. – С. Мойсеєв)

2.     Краща музична вистава

«Боядерка» Л. Мінкуса, Національна опера.

«Лебедине озеро. Сучасна версія», Київ Модерн-балет (реж. - Раду Поклітару)

«Цілуй мене, Кет!», Київська оперета (реж. - Б. Струтинський)

3.     Краща дитяча вистава.

? (реж. - В. Пальчиков)

«Принцеса Лебідь», Молодий театр (реж. – І. Пелюх)

«Сонячний промінь» А. Попеску, Театр ляльок (реж. – М. Урицький)

4.     Краща камерна вистава

«Потвора» Л. Берфус, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена (реж. В. Сотніченко)

«Дві панянки у бік Півночі» П. Нотт, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена (реж. – Т. Трунова)

«Любов людей» Д. Богословського, Молодий театр, камерна сцена (реж. С. Жирков)

«Прекрасний звір у серці» М. Вінграновського, «Сузір’я» (реж. – О. Кужельний) Гм????

5.     Краща чоловіча роль

О. Богданович - «Обещание на рассвете» за Р. Гарі (Н. Неждана та І. Зільберман) реж. – І. Зільберман.

С. Боклан – «Загадкові варіації» Е.-Е. Шмітт у Молодому театрі (реж. – А. Білоус).

О. Вертинський - «Загадкові варіації» Е.-Е. Шмітт у Молодому театрі (реж. – А. Білоус).

Є. Нищук «Прекрасний звір у серці» М. Вінграновського, «Сузір’я» (реж. – О. Кужельний).

Абсолютно погоджуюсь з тим, що цю номінацію отримали двоє акторів, які прекрасно працюють у цих виставах. Але вважаю, що саме Є. Нищук і О. Скляренко (хореограф) є успіхом вистави «Прекрасний звір у серці», а не режисура і ніяк не сценографія. Дуже сумно дивитися на підлабузницьку політику у сьогоднішній ситуації, коли ми тільки прагнемо жити чесно. Все це виглядало дуже не гарно, і після того як не аплодували, треба може замислитися: скільки ж можна грати блазня??? Адже краща камерна вистава це «Дві панянки у бік Півночі», гідна цього і «Любов людей» Д. Богословського, Молодий театр, але не ЦЕ і не ТАК….Єдиний ляп серед нагород! Умисний і дуже зчитуваний! Вибачте, дуже не щиро!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

6.     Краща режисерська робота

 «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка

(реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

«Загадкові варіація» Е.-Е. Шмітт у Молодому театрі (реж. – А. Білоус).

«Квітка Будяк» Н. Ворожбит за п’єсою «Маклена Граса» М. Куліша у Театрі ім. І. Франка (реж. – С. Мойсеєв)

7.     Краща жіноча роль

К. Баша-Довженко - «Квітка Будяк» Н. Ворожбит за п’єсою «Маклена Граса» М. Куліша у Театрі ім. І. Франка (реж. – С. Мойсеєв)

І. Дорошенко – «Скляний звіринець» Т. Вільямса у Театрі ім. І. Франка.

Н. Кондратовська – «Обещание на рассвете» за Р. Гарі (Н. Неждана та І. Зільберман) реж. – І. Зільберман.

М. Кукуюк - «Дві панянки у бік Півночі» П. Нотт, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена (реж. – Т. Трунова).

8.      Жіноча роль другого плану

Т. Круліковська – «Страх желания» Т. Вільямс, Сузір’я  

Т. Міхіна - «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка (реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

В. Чайковська – «Шиндай» І. Афанасьєва, ТЮГ, реж. – І. Афанасьєв.

Т. Шляхова - «Скляний звіринець» Т. Вільямса у Театрі ім. І. Франка.

9.     Чоловіча роль другого плану

В. Баша  - «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка (реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

Б. Бенюк - «Квітка Будяк» Н. Ворожбит за п’єсою «Маклена Граса» М. Куліша у Театрі ім. І. Франка (реж. – С. Мойсеєв).

О. Форманчук - «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка (реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

10.  Краща сценографія

 А. Александрович-Дочевський «Квітка Будяк» Н. Ворожбит за п’єсою «Маклена Граса» М. Куліша у Театрі ім. І. Франка (реж. – С. Мойсеєв).

О. Друганов - «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка (реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

О. Кужельний «Прекрасний звір у серці» М. Вінграновського, «Сузір’я» (реж. – О. Кужельний) ?????????????????????????? Як можна взагалі це порівнювати??? Я не про формат сцени, я про мистецький рівень сценографії.

11. Краща пластика

М. Гуріна «Gogol – пошук» Пластичний театр на Печерську

Р. Поклітару «Лебедине озеро. Сучасна версія», Київ Модерн-балет.

О. Семьошкіна «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка (реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

12. Краще музичне оформлення

С. Карпенко - «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка (реж. – Д. Богомазов) – камерна сцена.

О. Харченко «Загадкові варіація» Е.-Е. Шмітт у Молодому театрі (реж. – А. Білоус).

Ю. Шевченко «Квітка Будяк» Н. Ворожбит за п’єсою «Маклена Граса» М. Куліша у Театрі ім. І. Франка (реж. – С. Мойсеєв).

О. Шимко – «Нахлібник», Російська драма (реж. – М. Резнікович)

13. Кращий акторський дебют

О. Ждана – «Білі ночі кохання» за М. Достоєвським, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена.

А. Логвін – «Фрекен Жюлі» А. Стріндберга, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена.

В. Писаренко – «Потвора» Л. Берфус, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена.

О. Піскунов - «Білі ночі кохання» за М. Достоєвським, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена.

14. Кращий режисерський дебют

О. Бузько - «Пори року» О. Родіна, Академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва.

А. Попов - «Білі ночі кохання» за М. Достоєвським, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена.

В. Сотніченко - «Потвора» Л. Берфус, Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, камерна сцена.

 Всі переможці виділені червоним

«Бронек – 2013».

Амвросій Бучма (14 березня 1891 - 6 січня 1957) – великий актор цілої епохи, народний артист СРСР, провідний актор театру «Березіль», славнозвісний франківець, улюбленець публіки театру і кіно. Пам'ять про нього жива і дорогоцінна для театральної спільноти сучасності. 14 березня, в день його народження, вже всьоме відбулося вручення премії «Бронек» у Київському Будинку актора. Віддана онука Амвросія Бучми, відомий театрознавець і викладач Валентина Заболотна створила дійсно сімейну премію. По-домашньому щороку нагороджуються ті, хто продовжують традицію українського театру. Бронек – саме так ніжно та тепло називали Амвросія Максиміліановича його друзі і саме так його пам’ятають сьогодні. Цього року до кола бучменків запросили різних митців, когось вперше, когось вже і в друге. Нагадаймо, що у премії немає чітко визначених номінацій, і щороку її вручають за певне досягнення або новацію у галузі театру, а іноді навіть і просто за красиві очі.

Отже хочеться ознайомити всіх із цьогорічним колом бучменків. Молодий актор Київського театру юного глядача на Липках Олексій Петрожицький нагороджений «Бронеком» «За талановитий початок творчого шляху». Адже всього за три репетиції, будучи ще студентом, він ввійшов у виставу «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра на головну роль. А потім за досить короткий час зіграв Пека у «Сні літньої ночі» В. Шекспіра, Яшу у «Вишневому саду» А. Чехова, Холдена Колфілда у виставі «Над прірвою…» Д. Селінджера, Сажотруса у казці «Ле тяб бет» М. Френкеля. Недарма Валентина Ігорівна згадала про ідеальну формулу мистецтва, котру Олексій вивів ще учнем першого класу Дитячої академії мистецтв, - отже, він сказав, що «мистецтво – це краса, яку створила людина!»

                                                 О. Петрожицький і В. Заболотна  фото: А. Марченко

Нагороду «За партнерство» отримали актриси Надія Кондратовська та Ніна Ніжерадзе за виставу «Доктор» Б. Нушича у Театрі російської драми ім. Лесі Українки (реж. – І. Барковська). Актриси створили окрему маленьку виставу у межах всієї вистави, вони змогли «дуже чітко передати відчуття сатири та взяти жанр» – за словами експерта премії та театрознавця Марини Котеленець.

М. Котеленець  фото: А. Марченко

Також «Бронеком» нагородили пластичну виставу «Gogol пошук» за творами М. Гоголя Нового драматичного театру на Печерську «За сміливе переосмислення культурних міфів». У постановці хореографа Марії Гуріної і завдяки чудовій майстерності колективу, театру вдалося поринути у першоджерела самого М. Гоголя, в атмосферу його існування. У відсутності декорацій, актори самі нібито грають простір, висловлюючись мовою тіла. На сцені завжди присутній образ живої темряви і «вишуканої дияволіани».

 Вже вдруге до кола бучменків запросили Льва Сомова «За пластичне вирішення» вистави «Чого хочуть жінки?» за Аристофаном у Театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра (реж. – А. Білоус). Також відзначили різносторонній талант Л. Сомова, який і п’єси пише і вистави ставить як режисер і як хореограф. І до речі, Лев Сомов відсвяткував свій ювілей в один день із Амвросієм Бучмою – 14 березня йому виповнилося 50!

Актриса Київського академічного молодого театру Вікторія Авдєєнко була нагороджена «За віртуозну гру»: у виставі «Янгольська комедія» Льва Хохлова (за мотивами п’єси «Фердінандо» А. Ручелло; реж. – Л. Сомов). Очільник Київської оперети Богдан Струтинський отримав премію «За докорінне оновлення творчого обличчя київської оперети». Дійсно неможливо не помітити повернення благородства на сцену цього театру і цікаві проекти останніх років.

В. Авдєєнко і В. Заболотна

Б. Струтинський і В. Заболотна.   фото: А. Марченко

Євген Нищук ще до обрання його Міністром культури у статті Валентини Заболотної був відзначений за хорошу гру у виставі «Прекрасний звір у серці» за віршами М. Вінграновського у Майстерні «Сузір’я» (реж. – О. Кужельний). Але дуже символічно, що його нагородили сімейною премією «Бронек-2013» «За талановите поєднання вірша та драми» у виставі «Прекрасний звір у серці». Зі слів Міністра зрозуміло, що він активно продовжує займатися акторською діяльністю. Також викладає на акторському курсі в КНУ театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, де нещодавно випустив першу свою режисерську роботу «Щоденник рядового Т.» О. Гавроша. І ще один цікавий факт і дивний збіг обставин – інститутське прізвисько Євгена Нищука було «Бучма!»

Є. Нищук і В. Заболотна. фото: А. Марченко

Нагороди дісталися також і представникам периферії. Відзначили виставу Дніпродзержинського театру ім. Лесі Українки «Тартюф» за Ж.-Б. Мольєром у режисурі Сергія Чулкова. Премія буде ще одним подарунком до 75-річного ювілею художнього керівника театру, що відбудеться 11 квітня. Любов Колесникова із Чернігівського театру ім. Т. Шевченка нагороджена премією «За професійність та жіночу сміливість» у виставі «Каліка з острова Інешмаан» М. МакДонаха (реж. – А. Бакіров). Її роль 90-річної Мамаші-алкоголічки-інваліда просто приголомшила. Актриса не побоялася позбавити свою героїню зубів, знявши власні протези. Це надало неймовірного шарму Мамаші і точно підкреслило характер.

Головного «Бронека» отримав режисер Дмитро Богомазов за виставу «Morituri te salutant» за новелами В. Стефаника у Театрі ім. І. Франка. За прекрасне поєднання в одній виставі усіх жанрів драми, за бездоганне відчуття української ментальності. Кожному переможцю подарували чашку із фотографією А. Бучми і святкові листівки, а головний номінант отримав навіть справжню грошову нагороду у розмірі однієї залізної гривні!

Цього разу день народження Амвросія Бучми пройшов з веселою ноткою: Любов Сагат – солістка оперети, виконала кілька музичний номерів у супроводі фортепіано Ганни Поліщук. Ілюзіоніст Віталій Горбачевський провів магічні сеанси із фокусами. Але трагічна нотка, яка сьогодні творить історію на вулицях, за межами театральних стін постійно нагадує про себе навіть під час свята. Так скорботно виринає у пам’яті образ німецького солдата із фільму «Арсенал» О. Довженка. Солдата, якого геніально зіграв А. Бучма, вбивають звеселяючим газом, і його смертельні корчі крізь сміх знову нагадують нам абсурд і неможливість сьогоднішньої ситуації… Отак актуально звучить сьогодні ім’я іменинника, великого актора цілої епохи – Амвросія Бучми.

                                                                                    

кадр із фільму "Арсенал" О. Довженка

                                                                        

Театральне мистецтво.

                                                            МАНІФЕСТ

Ми, молоді професіонали, практики різних професій театрального мистецтва, підтримуючи зміни в нашій країні, звертаємося до Майдану, Асамблеї діячів культури України, чинного міністра культури України пана Євгена Нищука, будь якої влади або впливової структури, що буде створена надалі і буде керувати розвитком культури і мистецтва на державному рівні, заявляємо та вимагаємо:

Врахувати наші погляди, пропозиції та вимоги, що до проблем та їхнього вирішення в галузі театрального мистецтва України. Інакше буде втрачено ціле покоління професіоналів та творчих людей, що відчуває безліч перепон для самореалізації у рідній країні. «Напився з криниці, поступися місцем іншим» - вдале прислів’я закликає визнати новизну за молодим поколінням.

1.                  НІ «ТЕАТРАЛЬНІЙ ВОТЧИНІ»!

Чимало державних театрів перетворилося на закриті іменні структури, в яких творчі і фінансові процеси монополізували художні керівники та фінансові директори. Двері таких театрів закриті перед молодим поколінням театральних діячів різних професій, від режисера та сценографа до драматурга та актора. В деяких театральних колективах отримують зарплатню сотні акторів як штатні працівники, але реально на сцену виходять чи не в двічі меньше. В час, коли одні театри живуть на копійки, інші маніпулюють сотнями тисяч, але без гарантії високого художнього або технічного рівня таких обранців.

ПРОПОНУЄМО ВПРОВАДИТИ:

-                     відкриту для усієї громадськості фінансову звітність театрів на їхніх Інтернет сайтах;

-                     фінансовий контроль керівників театрів та установ, у разі певних підозр і сумнівів, право залучення незалежних аудиторських компаній;

-                     чіткий та обов’язковий розділ посад художнього керівника та фінансового директора театру;

-                     фіксований термін обіймання посад художнього керівника та фінансового директора театру

(пропонуємо три театральних сезони, з правом на переобрання);

-                     обов’язковий відкритий конкурс на посади художнього керівника, фінансового директора, головного художника, головного режисера, та решти керівних посад творчої та постановчої груп театру;

-                     розробку нової контрактної системи нарахування зарплатні в театральних колективах

(пропонуємо забезпечити фіксовану ставку та систему премій за реально зроблену роботу);

-                     обов’язкову посаду арт-менеджера в штаті театру, а також фінансову спроможність для запрошення кураторів та продюсерів на окремі постановки, оскільки це є позитивна  перевірена всесвітня практика. Завліт не може замінити будь яку з цих посад, адже це зовсім інша професія;

-                     довести рентабельність театрів на межу не менш 50%. Для цього розширити коло комерційної діяльності театру (кетерінг, сувенірна продукція, театральні, книжкові магазини, кафе, ресторани театрального спрямування, прокат костюмів, виготовлення реквізиту на замовлення, надання рекламних послуг, тощо);

-                     розробити та ввести систему підтримку, та відповідно до цієї підтримки систему пільг для меценатів;

-                     остаточно розібратися із проблемою звань та відзнак серед діячів театру («Заслужені», «Народні»). На сьогодні ця система дискредетувала себе корупцією та формалізмом. Провести аудит того, як роздавалися ці звання в попередні роки, прийняти відповідні  конструктивні рішення що до цього. Створити робочу групу для вивчення і вирішення цього питання.

2. НІ «КОНСЕРВНИМ БАНКАМ» - ДЛЯ МОЛОДИХ ВІДКРИТІ ДВЕРІ!

ПРОПОНУЄМО :

-                     стимулювати великі державні театри, особливо ті, що мають, окрім великої сцени, малу або декілька сцен, надавати можливість використовувати ці майданчики (на правах безоплатної оренди) молодим театральним діячам або колективам для втілення власних творчих проектів;

-                     стимулювати театри практично співпрацювати  зі студентами профільних навчальних закладів, а саме, долучати студентів театральних навчальних закладів або студентів кафедри сценографії художніх навчальних закладів до практичної роботи в колективі театру;

-                     забезпечити реальну постановку на базі театру дипломних робіт випускників театральних навчальних закладів або кафедри сценографії художніх навчальних закладів. З можливістю залишити таку постановку в репертуарі театру зі згоди художньої ради;

-                     забезпечити можливість театрам активніше запрошувати позаштатних постановників на окремі проекти;

-                     взяти під фінансову опіку театри в регіонах України для підвищення їхньої конкурентноздатності. Для активного залучення на разові проекти та постійного працевлаштування  нових спеціалістів  (режисерів, сценографів, акторів, освітлювачів та ін.). Також приділити увагу технічній базі, зокрема обладненню сцени театрів в областях, модернізувати її до належного рівня, що відповідає вимогам часу: оновити світлове, звукове, механічне обладнання. Має бути розроблена цільова програма Міністерства по заміні та придбанню сучасного обладнання з виділенням коштів на державному рівні, як це впроваджується в інших країнах.

3. КАРТА ТЕАТРАЛЬНОГО СВІТУ БЕЗ БІЛИХ ПЛЯМ!

-                     Необхідно створити та підтимувати розвиток (організаційна, фінансова, інформаційна) українського національного театрального фестивалю міжнародного рівня, що має стати візитівкою країни у міжнародній театральній спільноті (як приклад Авіньйонський фестиваль у Франції);

-                     реанімувати та надалі опікуватися  театральними фестивалями, що збереглися в різних культурних центрах країни: «Золотий лев» м. Львів, «Курбалесія» м. Харків, «Мельпомена Таврії» м. Херсон, «Київська пектораль» м. Київ та інші. Промоніторити існуючі фестивалі;

-                     створити фестиваль театральних прем’єр «Прем’єра року» із круглими столами, семінарами, тренінгами, обговоренням з критикою;

-                     заснувати престижну державну театральну премію.

-                     створити та підтримувати національну всеукраїнську виставку сценографії;

-                     підтримувати (інформаційно, організаційно та фінансово) вже існуючу виставку сценографії «Трієнале ім. Д. Д. Лідера» м. Київ;

-                     створити інституції для лоббіювання українського театрального мистецтва в світі (як зразок Гете інститут, Німеччина), що  має:

o        активно займатися репрезентуванням українського театру та окремих діячів театрального мистецтва, організовувати переклад та  пропаганду української драматургії за кордоном;

o        акумулювати та ініціювати вітчизняні й іноземні грантові програми, що стосуються театрального мистецтва та доносити  інформацію про них до широкої аудиторії;

o        взяти на себе обов’язок офіційної презентації країни на всіх можливих престижних міжнародних виставках сценографії, зокрема зобов’язатися забезпечувати делегування сценографів та опікуватися їхніми проектами для участі в Празькій квадрієнале;

o        запрошувати провідних світових діячів театрального мистецтва для проведення майстер-класів та обміну досвідом.

4. НІ ЦЕНЗУРІ, ТАК НАЦІОНАЛЬНІЙ ІДЕЇ!

Культура – стратегічна політика держави, яка має спрямовувати ідею виховання свідомих громадян України, які поважають та розвивають свою країну, історію, освіту, є відкритими світу та поважають його прояви у розвитку мистецтва.

Митець не має бути бідним елементом суспільства. Театр завжди був і має бути, одним з пріоритетних напрямків мистецтва для будь якої розвиненої країни, адже він є не тільки дзеркалом, але і рупором народу та епохи. Театр показує людині наочно межі прийнятного і неприйнятного у реальному житті. Тож на нашу думку загальнодержавна культурна політика має врахувати деякі аспекти стосовно театрального мистецтва і сприяти:

-                     створенню актуального образу і модного бренду театру України;

-                     толерантному пропагуванню української мови;

-                     популяризації українських героїв та видатних особистостей, як давньої, так і новітньої історії та сприянню національної самоідентичності (що не повинно перетворювати театр у музей і не повинно позбавляти його сучасності та актуальності);

-                     стимулюванню розвитку театрального мистецтва спрямованого на дитячу аудиторію. Особлива увага повинна приділятися цьому питанню, адже це ставка на майбутнього глядача і майбутнє усієї країни. Зокрема:

o        вирішенню питання ТЮГу – яке приховує в собі проблему акторів – «вічних зайчиків» і проблему обмеженої, але при тому розмитої аудиторії. Заповненість залів забезпечує переважно масове «етапування» школярів, без відповідного бажання з їхнього боку. ТЮГ потребує переформатування в повноцінний театр з широким репертуаром, що не виключатиме вистав для дітей;

o        вирішенню питання репертуару та художнього рівня театрів ляльок. Стимулювання театрів ляльок до роботи над ширшим репертуаром, як дитячим так і дорослим. Адже театр ляльок не є виключно «дитячим». По всьому світу з давніх часів театр ляльок був і залишється театром для широкої дорослої аудиторії. Обмеження театру ляльок віковими рамками є злочином проти мистецтва та жанру. На сьогодні Харківський театр ляльок, який має в репертуарі вистави для дорослих на високому художньому рівні є одним з головних театрів на мистецькій карті країни, що є відмінною мотивацією для вирішення цієї кризи жанру;

-                     міжнародному обміну та практиці за кордоном з метою підвищення кваліфікації працівників українських театрів та театральних центрів;

-                     виданню періодики присвяченій театральному мистецтву. Посилення фінансування галузі. Адже на сьогоднішній день театральна критика та інформційна сфера театрального процесу країни в глибокому занепаді, що безпосередньо впливає на його якість і розвиток. Для такої великої країни недостатньо одного театрального журналу що перебуває за межею життєспроможності. При тому, що  ми маємо на сьогодні достатньо професіоналів та молодих спеціалістів, що позбавлені можливості займатися своєю професійною діяльність через брак періодичних видань або відсутність фінансування;

-                     стимулюванню державних театрів до підняття художнього рівня театрального плакату. Оскільки сьогодні в переважній більшості створенню плакату до вистави не приділяється достатньо уваги ( це окрема і важлива ланка роботи художника театру, або дизайнера. Що має окремо оплачуватися і вимагає певної уваги та часу для створення ) Театральний плакат окрема ділянка мистецтва, яка не тільки створює образ та обличча вистави і театру вцілому, але й впливає на атмасферу всього міста;

-                     створенню реально діючого національного театрального центру досліджень, освіти, творчих лабораторій міжнародного рівня (як приклад, центр Є. Гротовського, Польща)

5. ВЕСЬ СВІТ - ТЕАТР!

Ми вважаємо, оскільки театр складна структура, що об’єднує в собі мистецтво та виробництво, відповідно десятки творчих та виробничих професій, так різні жанри мистецтва (образотворче, музичне, хореографію, акторську гру, літературу і всі можливі інші) – необхідно створити при міністерстві окремий департамент театрального мистецтва.

Департамен повинен мати власну експертну раду з представників всіх театральних професій, які мають звертати увагу голови департаменту на існуючі поточні проблеми в українському театрі та пропонувати методи їхнього вирішення.

Експертна рада департаменту має бути відкрита до спілкування з професійною спільнотою країни.

Департамент повинен мати робочу групу що складатиметься з менеджерів, юристів, спеціалістів з PR, адміністративного, технічного, фінансового персоналу.

При департаменті повинна бути створена Інтернет платформа, для відкритої фінансової звітності департаменту, для розповсюдження інформації про проекти, грантові програми, пророблену роботу і плани департаменту, а також для відкритого спілкування з громадськістю.

Ззовні роботу департамену має контролювати професійна громада театральних діячів  країни, широка аудиторія театральних глядачів, Асамблея діячів культури України, творчі спілки (Спілка театральних діячів, спілка художників та ін.)

З повагою:

Богдан Поліщук (сценограф, Співзасновник та головний редактор  Незалежного Театрального Журналу Коза)

Олена Поліщук (сценограф, співзасновник Незалежного Театрального Журналу Коза)

Лілія Бевзюк-Волошина (театрознавець, аспірантка Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського)

Владислава Гаврилюк (актриса)

Євген Худзик (режисер, художній керівник Театральної Групи «Кодрант»)

Григорій Сиротюк (актор, режисер Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М Садовського)

Анатолій Мельник (художник зі світла Вінницького академічного музично-драматичного театру ім..М Садовського)

                                           

                Всі бажаючі можуть доповнювати і підписуватися у коментарях. 

Жахливі страхи чиновників

На «Новій сцені» Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки у цьому сезоні з’явилася якісна, цікава, а головне, дуже актуальна вистава «Жінка і чиновник» Альдо Ніколаї. Вже у назві бачимо зміщення акцентів – не «Чиновник і жінка» як в італійського драматурга, а «Жінка і чиновник». Суть у тому, що у виставі чиновник – збірний образ, адже ситуація страху перед системою може стосуватися кожного. А жінка, як справжній Чорт, змушує героя переглянути власні життєві орієнтири і вирішити, що головне для нього. Навіть афіша із зображенням червоної жіночої туфельки нагадує про афішу голлівудського фільму «Диявол носить Прада», де Жінка також асоціюється із Дияволом. Спостерігати за комічним (за жанром п’єси), але не зовсім веселим (за прихованими підтекстами) діалогом у театрі закликає режисер Дмитро Морозов.

Чорний оксамитовий кабінет сцени унаочнює справжній кабінет чиновника. Головний сценографічний образ вистави – аскетичний офісний чорний стіл-трансформер, котрий вміщує в собі всі папери, свідоцтва про життя, всі соціальні підтексти, і найголовніше, всі страхи чиновників (сценограф – Ігор Несміянов). Двоє акторів – Чиновник (Дмитро Савченко) та Жінка (Наталя Доля) (у іншому складі – Єлена Нещерет та Станіслав Бобко) у розігруванні певних пристрастей та шаленого азартного діалогу про недоліки державної влади, не вирішують жодного із поставлених питань, все зводиться лише до надання думкам словесної форми. Тому що ці проблеми на сьогодні не може вирішити жодний чиновник, вони вічні і занадто складні. Тим паче, що він визнає себе агностиком та пристосуванцем до будь-якої правлячої системи. Маленький кабінет Чиновника, як прихисток від зовнішнього світу, не рятує його від Жінки, яка не зрозуміло як і з якою метою проникла сюди. Віртуозна гра, постійні видумки та легке відношення до життя одразу асоціює Жінку – Н. Долю із маленьким бісиком, що зіштовхує Чиновника – Д. Савченка із суворою реальністю. Вони разом копирсаються у паперах із шухляд, знаходячи там навіть пісок, який пересипають у руках, нагадуючи про плин часу. Потім із маленьких відсіків столу з’являються пляшки з алкоголем та кіпа папок, які слугують предметами для різних забав та метафор. Журнали про секс розповідають глядачам про таємні вподобання чоловіка. Із тих самих журналів він складає італійський прапор і голосить про патріотизм. Ситуація доходить до абсурду, коли під крики «Насилля» він у розпалі знімає сорочку, а звідти виринає дитячий образ невинності – Вінні Пух із синьою кулькою, намальований на футболці (костюми – Крістіна Лисак). Ось він – маленький друг, що мешкає в кожному чоловікові, прихований ведмедик, Алтер Его. Як постріли, певні словесні акценти спонукають Чиновника усвідомлювати нові істини. Це підкреслюється одночасним вмиканням оголених позаду сцени софітів угорі та номеру кабінету «618» на заднику. Щоразу Чиновник несамовито лякається, ніби відбувається його розстріл. А що буде, якщо начальник дізнається? А що скажуть? і т.д. І на додаток, вода, що час від часу крапає прямо на сцену, передає його непевне положення – скрізь щілини, через які за ним спостерігають. З обох боків сцени стоять молоденькі хлопчики, і скеровують на нього світло софітів, іноді вони навіть щось підказують йому. Вони, як і глядачі, постійно слідкують за життям публічної персони.

Страхи Чиновника може викрити звичайна Жінка, навіть якщо нагадуватиме чортика з табакерки, але вона не допоможе знайти відповіді на серйозні дуалістичні запитання. Вона зникне, а у кріслі з’явиться нова дама (Яна Тутутченко). У такій самій елегантній салатовій сукні та червоних туфлях і з таким ж запитаннями та амбіціями. Несподіваний фінал підкреслює вічний кругообіг життя.

Якщо нікуди діти власних бісиків, залишається тільки шукати відповіді на вічні запитання та долати власні страхи разом із Театром російської драми…                                                                         

Даниїл Лідер. Повернення.

29 листопада у Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України відкрилася виставка українського художника та сценографа Даниїла Лідера (1917 – 2002). Виставка із символічною назвою «Лідер. Повернення» триватиме до 17 лютого 2014 року, тому всі бажаючі встигнуть її переглянути. Завдяки вдові Даниїла Даниловича, Кірі Пітоєвій-Лідер, співробітниці Літературно-меморіального Музею М. Булгакова, виставка поповнилася малюнками та речами сценографа із сімейного архіву, які вже передаються у фонди Музею. А завдяки останньому учневі Д. Лідера, сценографу та художнику Андрію Романченко відвідувачі отримали гарну експозицію.

Головною домінантою, мовою сценографії, образним модулем виставки є фрагмент сценічного оформлення вистави Малого театру в Москві «Король Лір» (1979 р., реж. – Л. Хейфіц) – великий білий куб лінійною перспективою зменшується і зменшується до найдрібнішого квадратика. Так само людина, коли розпочинає жити, думає про те, що весь світ великий і прекрасний і неодмінно належить лише їй одній, а проживаючи життєві негаразди, простір ніби звужується і залишає її сам на сам зі смертю – з фіналом. У руках лідерівський Лір носив ще один куб, що час від часу вішав собі на шию, як власну долю, як власний рок. Від початку вистави Король сідав на куб як на трон і споглядав на безмежне своє королівство. І лише в кінці життя, він відкривав великий куб і діставав із нього маленький. Співвідношення великого світу і маленької людини, як частинки Всесвіту, співвідношення Макрокосму і Мікрокосму – ось у чому вбачав конфлікт московської вистави «Король Лір» Даниїл Лідер.

"Король Лір"

З обох боків від білого тканинного світу Короля Ліра – два стелажі із одягом художника: тут і його сумка і його мольберт. Наче дві вітрини його життя, його світу, як очі – дзеркало душі, передають нам частинки його предметного оточення. Звичайно, це лише клаптик його безмежного світосприйняття. А далі по колу бачимо малюнки та макети сценографа. Макет до дилогії «Макбет – Кар’єра Артура Уї» - свідчення унікального театрального експерименту, що був впроваджений разом із режисером В. Булатовою у Хмельницькому музично-драматичному театрі ім. Г. Петровського (нині – ім. М. Старицького). Дві вистави за текстами В. Шекспіра та Б. Брехта гралися в однаковому сценічному просторі, зовсім по-різному відкриваючи його можливості. Люки в підлозі сцени вели в підземелля і слугували отворами для Відьом із «Макбета», що з’являлися у цьому світі для того, щоб творити страшні справи. І так само ці люки випускали нечистоти банди Артура Уї.

Макет до вистави «Ярослав Мудрий» І. Кочерги (1970 р., Театр ім. І. Франка, реж. – Б. Мешкіс) поруч із замальовками знаменитої фрески, яка використовувалася як задник у цій монументальній виставі. Також на виставці можна побачити світлини з різних вистав художника. В центрі експозиції вже енциклопедична вистава «Тев’є Тевель» Г. Горіна за твором Шалом-Алейхема (1989 р., реж. – С. Данченко, театр ім. І. Франка). А от ліричною частиною експозиції стали зелені яблука, які рятували Лідера-студента від голоду у важкі часи. Він завжди згадував про яблуко-символ життя.

Макет до дилогії "Кар'єра Артура Уї - Макбет"

"Ярослав Мудрий"

Єдиний великий мінус виставки – відсутність піару, тому що маючи прекрасні фонди, Музей абсолютно нічого не робить для їхньої популяризації. Звичайно, сценографія цікава досить обмеженому колу спеціалістів, натомість це не завадило представити саме театральні ескізи О. Екстер, В. Меллера та А. Петрицького із фондів Музею на цьогорічній виставці «Велике і величне» в Мистецькому Арсеналі. Але такі виставки бувають не так то й часто, а про внутрішні експозиції Музею театрального мистецтва відомо тільки людям наближеної «тусовки». Наприклад, хто знає, що в цьому році Музею виповнилося 90 років? Навіть не всі театральні діячі відвідали виставку, присвячену цій величній даті.

Даниїл Лідер, окрім того, що був театральним художником та головним художником Театру ім. І. Франка понад двадцять років, був викладачем, який заснував справжню національну школу української сценографії, і учні якого є провідними сценографами сьогодення, був ще й філософом, який пророкував багато із сьогоднішніх ситуацій. А про це треба говорити голосно. Його вистава «Здрастуй, Прип’ять» О. Левади (1974 р., Театр ім. І. Франка) – справжнє передбачення Чорнобильської трагедії. Його роздуми: «Опять ужасные катаклизмы эти. Причины этого в том, что мы часто не видим много из того, что делается в мирное время, и как вырастает зверь в человеке, и как перед этим бессильна литература, Толстой бессилен, все бессильны. И наступает момент, когда все летит "вверх тормашками", и ничто не может удержать человека, вернее человечество от всего этого» - як ніколи актуальні саме сьогодні. Тому бажання творців виставки зробити цю експозицію постійнодіючою, або навіть більше – заснувати Музей Д. Лідера у Києві, стовідсотково правильне та потрібне. Тільки для цього треба вести активну програму популяризації його творів, інакше цей задум залишиться неможливим.