Вистава «Лісова пісня» Львівського театру Леся Курбаса у режисурі Андрія Приходька – це в першу чергу якісний продукт, де органічно поєднано музичну лінію (композитор – Мар`яна Садовська) з художнім простором (сценограф – Богдан Поліщук), гру акторів з глядачевою залою, роботу режисера і акторів. По-друге – це свідчення високого театрального смаку. 26 жовтня вже вдруге львів`яни показали виставу у Києві, вдруге грали на малій сцені Палацу «Україна», і вдруге зібрали повну залу.
Дія вистави відбувається в центрі залу, навколо знаходиться глядач. Актори поєднуються із глядачем, вони виходять з різних чотирьох сторін, створюючи ніби дійсно всі чотири сторони світу. Глядач опиняється серед лісу, ніби вибивається із власного урбану і відходить у первинний етнічний стан. Вистава розповідає про Лукаша, як людину, що загубилася і втратила зв'язок із українським народом, прийняла російську мову і російську дружину (тут – краще сказати радянську). Це призвело до повного знищення його як особистості. Але крізь особисту трагедію однієї людини, тут показана трагедія нації, яку намагалися знищити спочатку розстрілами, потім голодомором, і найстрашніше насадженням іншого менталітету та культури. Останнє знищувало найгірше, призводило до морального зубожіння і пиятцтва. Лукаша грає три різних актора, що підкреслює конкретну зміну людини, навіть на фізичному рівні.
Перша світла дія сплетена із радісних пісень (використані пісні гуртів «Кросна», «Божичів», «Древо») та з жартів. Хлопці водять козу, задіюють глядача в свої ігри. Все насичено етнографічною українською символікою: весільне гільце зі стрічками в руках Лісовика (Олега Цьона), рогач, колесо, маски, що нагадують лісових звірів. Русалки у віночках, або у гуцульських китицях. На лоні всеохоплюючої природи відбувається зародження кохання Мавки (Оксани Козакевич) та Лукаша (Ярослава Федорчука). Це момент дорослішання чоловіка, пізнання світу. Лукаш – Федорчук – наївний хлопчик, що дивується лісовим знахідкам, грає на сопілках, що сам зробив, він із захопленням слухає розповіді Дядька Лева (Олега Стефана) і вірить у все. Він готовий кружляти і співати разом із Мавкою, а лісові жителі посипають їх просом та білими конфетті, ніби граючи весілля. Мавка – Козакевич із двома маленькими хвостиками на голові – дитина, щира та безтурботна.
У другій дії Лукаш (Микола Береза) потрапляє з лісу додому, де стає маминим синком. Його мама (Тетяна Каспрук) не змогла відпустити сина і надати йому свободу вибору, вона назавжди залишила його своїм маленьким синочком, який не зміг подорослішати. Ще від початку дії, мати ногами штовхає розстелені на підлозі палаци з українськими орнаментами, на яких закохувалися Лукаш та Мавка. Та й Мавка – Козакевич перевдягається в буденний одяг: фіолетові штани, светр та берет. Мати – Каспрук зорієнтована на радянське життя, тому приводить в дім іншу невістку Килину, яку до речі, теж грає Оксана Козакевич. Актриса одразу змінює тонку романтичну лінію на грубу практично мужицьку. Вона розмовляє російською мовою, одразу готова поратися по хазяйству. Серп й її руках також нагадує нам про радянський союз. І Лукаш, слухаючи свою мати, відступається від Мавки. На сцену з різних сторін вилітають залізні відра та каструлі, а Лукаш, ніби падає під тягарем приземленого побуту. Дуже сильним моментом у виставі є одягання Мавки – Козакевич на власне весілля. Вона ридає, розуміючи, що вже ніколи не буде щаслива. Великий весільний вінок виглядає як насмішка, коли Лукаш-Береза нахабно її відштовхує. І навіть Той, що в скалі сидить відмовляється від неї. Вона вірить, що буде жити вічно і перемагає.
У третій дії поперек сцени висять мотузки із одягом, їх підпирає дерево, весільне гільце з першої дії, але вже без яскравих стрічок. Лукаш (Андрій Козак) – п’яний, схожий на рослину. Він просто гасить свій недопалок об це дерево. Він знищений морально і фізично. Його дитина (Ярослав Федорчук) з фізичними вадами – це як наслідок не правильного способу життя, не правильного вибору. Хлопчик приносить батьку сопілку. Не дарма хлопчика грає перший виконавець Лукаша, він ніби отримує шанс виправити все, відродити свою ментальність і не йти в розріз із своєю етнічною приналежністю. Фоном звучить не народний спів, а радіо, що віщує про сьогоднішні проблеми, передвиборчу компанію. Дружина Килина – Козакевич одягнена в такий самий халат, в якому її зустрічала колись Мати Лукаша, вона перетворилася на таку саму сварливу літню жінку, яка не знайшла радості у житті, у власній сім`ї. Розумієш що не тільки Лукаш – Козак загубився в чужій ментальності, а й власне Україна сьогодні в стані загубленості. Але з`являється Мавка і проголошує свій знаменитий монолог. Зараз вона знову світла та з дитячими хвостиками на голові. Вона наче Надія-нагадування: якщо будеш жити в злагоді з глибинами своєї народності, з власною совістю і власним вибором, то будеш щасливий. А тіло – це зовсім не головне, головне душа.
Звичайно, важко уявити таке прочитання класичного твору Лесі Українки, тим паче, що в останній діє звучить навіть нецензурна лексика. Але слід не забувати, що класична драматургія має бути актуальною у будь-який час. Сьогодні саме таке прочитання п’єси несе великий месендж для нашого народу, який стоїть перед вибором власних орієнтирів. А філософська домінанта п’єси: бути вірним самому собі до кінця, не зраджувати свої почуття – не перестане бути актуальною ніколи.
