Мистецька географія!

Розширення географії з урахування України. Це приємно вражає. Наша країна все більше і більше популяризується у світі. На сьогодні вже більшість іноземців-європейців знають, де знаходиться наша країна на карті світу. І нарешті вона не асоціюється з частиною Російської Федерації. Можливо, Євро – 2012 року посприяло таким висновкам. Можливо, політичні скандали. Чи знання про двох Шевченків. Не має значення. Головне, що країна ідентифікується як окрема держава, окремий незалежний простір. І навіть сьогоднішня влада, при всьому бажанні змінити самостійний напрямок розвитку, не зможе вже створити зворотній процес. Занадто великий процент нашого народу стане на протест. Можливо, нація ще не дуже сильна для опору, але вона йде у правильному напрямку. Театр гарне свідчення цьому.

Не дивлячись що цьогорічні гастролі яскравіють російськими колективами, але й інші іноземні гості все частіше з`являються на нашому просторі. У вересні відбуваються гастролі Московського «Ленкому» у театрі російської драми Лесі Українки. Вони привозять вистави «Пер Гюнт» за Г. Ібсеном та «Вишневий сад» А. Чехова. (Сайт http://www.lenkom.ru/ ).

 

Також не голосно, але помітно проходять вистави Омського  державного драматичного театру «Галёрка» у театрі ім. Івана Франка. Театр подолав таку велику відстань, щоб показати киянам аж сім вистав: «Лентяй» А. Толстого, «Прощание в июне» О. Вампілова, «Симейный портрет с постронним» С. Лобозеров, «Замужняя невеста» А. Шаховського, «Семейный портрет з денжнаками» С. Лобозарев,  «Беспечный влюбленный» В. Соллогуб, «Братья Карамазовы» за Ф. Достоевським. Всі вистави поставлені художнім керівником та головним режисером театру  - Володимиром Вітько. (Сайт театру http://galerka-omsk.ru/)

Майже не поміченими пройшли маленькі львівські гастролі. Національний академічний драматичний театр ім. М. Заньковецької привіз дві камерні вистави: «Арт» Ясміни Рези та «Загадкові варіації» Е.-Е. Шмітта, що були показані на Камерній сцені ім. С. Данченка у театрі ім. І. Франка. Обидві вистави поставив Вадим Сікорський. І також не дуже афішується вистава «Готель Мафусаїл» Піта Брукса, що має відбутися 12-13 вересня на Малій сцені палацу «Україна». Вистава британського колективу Imitating the Dog.

У Музеї книги, що в Лаврі відбулася перша персональна виставка молодого сценографа Богдана Поліщука та презентація сьомого випуску незалежного театрального журналу «Коза».

Ілюстрація до 7 випуску журналу "Коза".

Незабаром уже відкриття театрального сезону у всіх київських театрів, що мають принести нові ідеї, нові пропозиції, нові вистави. Також гарною новиною є відновлення ГОГОЛьfestу (з 21 по 29 вересня у промзоні на ст. м. Видубичі).  Офіційний сайт: http://www.gogolfest.org.ua/rus. Також поляки відвідають Києв. У Центрі ім. Леся Курбаса вистави театру-студії "Коло".

Слід згадати також про виставки. Це літо голосно прозвучало першим українським бієнале (точніше «Арсенале») – сучасне актуальне мистецтво заповнило собою простір «Мистецького арсеналу»), також скоро тут відкривається «Скульптурний салон – 2012». Але на осінь найгучніша подія – це виставка в музеї українського живопису «Нормандія у живописі», де можна побачити Огюста Ренуара, Клода Моне, Курбе, Теодора Жеріко, Каміля Коро.

 

Егюст Ренуар "Портрет Жанни Самари" (1877).

Отже, Україна має свій власний мистецький простір, який все більше зростає та самостверджується, сомоусвідомлюється. Не дивлячись на якісь політичні негаразди, вже ні в кого не вийде закрити фонтан, що вже фонтанує, і ніколи не зможе висохнути. Однодумці збираються разом, а це головне!!!!!

Павло Маков! зашифровані роботи.

Сад для пані М.

"Моя творчість не ілюструє мого сприйняття. Це - швидше спроба зрозуміти це моє сприйняття."

Українсська абетка. Цифрова версія.

"Мистецтво та культура загалом - це імунна система соціуму, яка блокує "ракові клітини".

"У 90-х часто їздив за кордон. Мене постійно запитували: Павлику, а чому ти досі ТАМ?.. Але коли повертався додому, я розумів: якщо я й потрібен десь, то тільки тут. Не через те, що я аж такий патріот. А через те, що на Заході я нікому не потрібний, а тут я принаймні потрібен сам собі."

Доля. Доля.

"Мені не цікаве мистецтво, що реагує на конкретні політичні події".

"Саме художник вирішує, робить він цей свій твір заради грошей чи тому, чи тому що не може цього не зробити. Нічого поганому немає в тому, щоб продати те, що зроблене. Інша справа - свідомо робити те, що продається".

з циклу "Утопія".

"Актуальне мистецтво - те, яке зроблено чесно".

"Мені постійно закидають, що моє мистецтво сумне. Що я маю на це відповідати?"

З інтерв`ю газети "День". №149 - 150, четвер-п`ятниця, 23-24 серпня 2012.

Сайт художника: makov.com.ua/

Жан Дюжарден. За словами моєї подруги "Завжди приємно постояти поруч із власником Оскару 2011". Для мене фільм "Артист" Мішеля Хазанавічуса у головній ролі з Дюжарденом - це приклад найвищого кінематографічного смаку!.

Читати чужі думки. !?

Багато хто мріяв би прочитати чужі думки, чи не так???? до цього питання часто звертаються як і в літературі, так і в кіно. Наприклад, Стівен Кінг у 1977 році напише свій знаменитий (як і всі інші, до речі) роман "Сяйво" (Shining).

Фінальний кадр з фільму "Сяйво".  Джек Ніколсон у ролі Джека Торенса.


Там розповідалося про можливість передавати думки на відстані, це отримало назву "просіяти". Саме ця можливість і врятувала головного персонажа - маленького хлопчика - від смерті в майже порожньому отелі з дивними істотами і збожеволівшим батьком. Хлопчик міг попросити помочі на відстані, це виглядало як надприродні можливості. Як відомо, С. Кінг дуже любить бачити свої твори на екрані, тому може продати дозвіл на екранізацію всього за 1 долар. Не дивно, що цей роман був екронізований. Фільм "Сяйво" (1980), знятий культовим кінорежисером Стенлі Кубриком за участі Джека Ніколсона популяризував цей роман ще більше, хоча не сподобався автору.

Денні Ллойд у ролі Денні Торенса. Фільм "Сяйво".

(До речі, його романи екранізували зазвичай профі: фільм за романом "Крістіна" (1983) - Джон Карпентер, сценарій до фільму "Роуз Ред" нібито був написаний для Спілберга, який прагнув зняти найкращий фільм у світі, але режисером став Крег Р. Бекслі, "Кладовище домашній тварин" (1989) - Мері Ламберт,  "Втеча з Шоушенку" (1994) за повістю "Ріта Хейворт і спокута у Шоушенку" зняв Френк Дарабонт, пізніше він зніме і популярну стрічку "Зелена міля" (1999), "Імлу" (2007), а фільм "Максимальне прискорення" (1986) Кінг зняв сам).


 Не дивним є і звертання такого режисера як Девід Кроненберг до цієї теми. Він  теж! у 1980 році пише сценарій і знімає фільм "Сканери". Де виявляються люди з надприроднім даром "сканувати" (тобто читати) чужі думки. Але тут ситуація жахливіша: сканери використовують свій дар для моніполювання іншими. Вони можуть примушувати людей робити певні дії, або навть розірвати мозок, як це було зроблено на початку фільму. Жахлива сцена, яких у Кроненберга дуже багато. Він взагалі любить знімати якісь огидні людські можливості, з вивертанням нутрощів, або різних гидотних створінь. Відомо, що для сцени, де вибухає голова, було використано муляж із латексу всередині якого знаходився собачий корм і кроляча печінка. А для вибуху в цей муляж просто вистрілили із 12-зарядного пістолета. На відміну від кінгівського "сіяння", де для цього процесу потрібно сконцентруватися на певній людині,  кроненбергівські сканери постійно чують чужі думки, що зводить їх з розуму. Ще до речі, цікава річ зовнішня схожість акторів : Ніколсана та Айронсайда. В одному з кандрів "Сканнерів" навіть можливо помилитися, назвавши цього актора справді Ніколсоном.  Схожість тем фільму, ідей. Цікаво теж, що знімалися ці фільми майже одночасно. Це як у науковців, знайшли один і той самий винахід майже одночасно, але незалежно один від одного. Просто здається, що все має свій певний час виникнення. І воно не залежить від того, хто його винайшов. Це вирішується вищим надлюдським правлінням.

Майкл Айронсайд у ролі Деріла Рівока. Фільм "Сканнери".

Але щодо читання думок: то мені здається, що це можливо, звичайно не для всіх, але можливо. Але є ще внутрішня близкість між людьми, коли ви на інтуїтивному рівні відчуваєте, про що думає людина. Але це можливо для дуже близьких людей. Іноді зустрічається і серед акторів, для них це не дивно, адже вміння розуміти партнера - це також духовна близкість. Скільки зафіксовано випадків, коли близькі духовно люди відчували смерть на відстані, чи точно знали, що саме це трапилося.  Це як сильне почуття, з яким ти живеш, а потім людина змінює до тебе відношення, забираючи свою енергію, свої емоції, звільняючи простір в тобі. Відчуваєш порожнечу, і повільне витікання її присутності в середині твого тіла. Це відчуття фізичного, а не лише морального типу.
 Але іноді легко зрозуміти простого перехожого, варто лише пильніше до нього придивитися. Але тут уже більше не прочитати думки, а припустити деякі варіанти.

Зі святом, друзі!!!!!!!!!

Зайвий проміжок часу.

Іноді буває дивний стан душі. Ніби все добре, ніби життя триває, все рухається так як і рухалося до цього моменту. Але раптом в одну мить все ніби зупиняється, ніби не дає тобі вирішити що далі. Такий стан не може тривати довго, адже він призведе до певного рішення, яке зрушить тебе з місця, або призведе до дипресії і моральної смерті. Тільки грань ця дуже тонка. Хочеться хоча б щось зробити, аби не відчувати себе такою порожньою, аби відчувати потрібність самій собі, принаймні. Ніби порожня пляшка, яка не знає хто її вип`є, чи викине, чи просто пройде мимо. Може, просто потрібно щоби літо закінчилося? і почалося певне оновлення. Недарма усі театри розпочинають свою діяльність після літа, мертвого літа. Всі актори приходять звільнені, порожні від старого сезону. Вони стають сосудами, куди потрібно залити нове вино, щоби воно заграло. Мабуть, це просто природа. Але як подолати порожнечу в душі, коли залишається оцей проміжок часу між відпочинком і новим вином? як заставити себе не вмерти? А зрушити, досягнувши  нового рівня. Ненавиджу очікування і бездіяльність. Чомусь так люблю літо на початку і так ненавиджу його вкінці.  Але це норма, інакше неможливо.